— Прохопився Кашуба, зайшов у конфлікт з поштовим працівником! Довелося йому підкоритися правилам, розкрити рекомендовану бандероль, вийняти листа. «Не можна так, громадянине! Наклейте на конверт марку і опустіть у скриньку». — «Але ж, панночко, не зрозуміють вони там, в інституті, що це за лози. Треба, рідненька, посилати як є! З листом, з поясненням. Ти вже, голубко, зваж». Не зважила… Відправив бандероль і листа, заховав квитанції і попрямував до віконця № 5, де видавали кореспонденцію до запитання. Я вже зрадів: він, Буква!..

Але Кашуба раптом озирнувся, наче хтось штовхнув його в спину, звертаючись до дівчини, спитав: «Чи можна передплатити журнал «Бджільництво»?» — «Далі, в шостому передплачують». Передплатив і пішов.

— Все?.. — спитав Шатров. — Хто він такий?

— Працює садівником у жіночому монастирі. Приїхав до Явора недавно, з берегів Дунаю. Там, на Дунаї, в Ангорі, теж по виноградарству в ігумені Філадельфії служив. Ви, здається, чимось незадоволені?

— А ти, здається, всім задоволений, ладен кричати «ура»?

— До «ура» як до неба, але… я твердо певен, що натрапив на слід.

— Малувато підстав для такої певності. Ти, звичайно, не згоден, заперечуватимеш?

— Так!.. Доцент Качалай працює в Інституті виноградарства і садівництва. Туди ж, в Одесу, летить рекомендована бандероль із Закарпаття і саме після того, як в Ужгороді провалився містер Картер. Це шифрований сигнал. Ви не згодні, Микито Самійловичу?

— Спробуй не погодитися з тобою… Який сигнал? Про що?

Гойда подумав і, не переводячи подиху, ніби читаючи, промовив:

— Американець до Ужгорода прибув щасливо. Не турбуйтеся. Все гаразд, його появу у вікні ресторану «Верховина» сприймаю як наказ діяти. З глибокого підпілля виводжу на лінію вогню всі свої сили. Негайно робіть те саме.

Шатров засміявся.

— Не забувай, Васильку, пораду Сірого: «Хто насилує обставини, того обставини насилують теж». Зрештою, чого тільки не буває. Давай, фантазуй, не бійся. Не забувай, що ми живемо у вік атомної енергії і кібернетики. Неймовірне може виявитися цілком реальним, вірогідним… Маю до вас запитання, товаришу капітан. Кашуба читає газети? Як він сприйме замітку про видворення з Радянського Союзу містера Картера?

— Злякається, залізе у монастирську нору з головою, наглухо закриється і чекатиме… з моря погоди. І дочекається. Не дозволять йому в такий час довго сидіти без діла.

— А на що він здатний?

— Не знаю. Треба ближче до нього придивитися.

— Що ти робитимеш? Як потрапиш у монастир. Монашкою обернешся?

— Можливо й так.

Обидва засміялися — вони добре розуміли сказане і недоказане.

Дуже часто, залишаючись удвох, Шатров і Гойда легко, невимушено сміялися один з одного, обмірковували серйозні справи. Особливо тоді, коли стояли біля початку операції, коли треба було думати й думати, визначати напрямок пошуків, перебирати різні варіанти можливих і неможливих дій противника, орієнтуватися по непомітних у темряві вішках.

Повернемося до того дня і години, коли Рандольфа Картера спіймали на гарячому і коли він змушений був зустрітися з полковником Шатровим. «Спійманий на гарячому!..» Для будь-якого агента іноземної розвідки, не захищеного дипломатичним паспортом, це стало б суворим вироком, для містера Картера, акредитованого дипломатичного працівника, ці слова прозвучали тільки як скандальне викриття. За шумний провал його, безумовно, буде покарано «Бізоном», понижено на посаді і в чині.

Та що це значить у порівнянні з перспективою стати перед радянським Військовим трибуналом. Спійманий на гарячому, але Картера захищає дипломатичний паспорт громадянина США і міжнародні традиції. Саме тому, коли його схопили за руку на місці злочину, коли не знайшлося способу викрутитися, американець одразу пред'явив документи і нагадав, що його особа недоторканна.

Картер, одкинувшись на спинку крісла, поклав ноги на полірований столик.

— З чого почнемо? Може, з буддизму? Буддизм як моральний початок…

— Можна і про буддизм поговорити, — сказав Шатров. — Я давно цікавлюся буддизмом.

— Он як!.. А може, Будді дамо спокій і візьмемося за поезію? Сонети Шекспіра, га?

Шатров кивнув і прочитав перший, що спав на думку, сонет:

Замовк, глянув на Картера.

— Ну, а ваші які улюблені сонети?

— Мої?.. Я люблю все, що написав Шекспір, від першого до останнього рядка.

— Може, прочитаєте що-небудь?

— Ні, знаєте, я з дитинства не мав здібності заучувати вірші.