Шрифт:
— Нащо мені це? Я люблю Францію з її красою і потворністю, величчю і підлотою. Тим паче, в твоїй присутності поклявся служити Добру, викорінюючи Зло, від якого так страждають люди. А ти схиляєш мене порушити клятву.
— Заспокойся. Давай краще перекусимо після стомливої скачки. Як бачиш на екранах, так назвемо ці вікна, солдати обложили башту, розраховуючи, що голод і спрага змусять нас здатися. Але вони помиляються. Ми могли б тут прожити три-чотири роки. Запасів харчів маємо вдосталь. Ніяка облога стільки не триватиме. Гвардійці підуть, думаючи, що ми загинули. Та чи не краще нам з користю провести цей час?
— Що ти маєш на увазі?
— Відвідати Солярію. У нас там два Місяці. Ти побачиш не лише екранні вікна, а й те, як можуть жити люди, на відміну од землян, не ворогуючи.
Сірано уважно стежив за екраном: привезли священика з молитовником у руках, і той зник за м’якою запоною намету.
— Учителю мій, — він обернувся до Лоремітта, — не розумію тебе. Що я побачу на Солярії? Суспільний устрій, який передбачив наш філософ Кампанелла? Світ, де, можливо, все навпаки?
— Саме так! Але це треба побачити на власні очі, бо словами я не передам, хоч би як того хотів. Ти ж повернешся на Землю збагачений знаннями і продовжиш “Місію Розуму і Серця” на своїй рідній планеті, допоможеш їй наздогнати за розвитком Солярію.
— Ти вважаєш мене безнадійним учнем, який не засвоїв такої науки?
— Чому? Просто я хочу перенести тебе в світ знань, мудрості. Для майбутнього!
— Що-о?..
— Ти ж сам був Демонієм Сократа і скоротав тисячоліття, переміщуючись у просторі з граничною швидкістю. Як я можу полетіти з тобою навіть на казкову Солярію, побачити там “золотий вік” і повернутися на Землю через дві тисячі років, коли тут люди подолають свої помилки, збудують собі вікна-дзеркала, книги, що шепочуть, головне — відмовляться од гноблення, несправедливості і зла. Земляни дивитимуться на мене, як на звіроподібного предка, нашпигованого чужим розумом.
— Ти говориш пристрасно і слушно. Вибач, але я не встиг тобі всього сказати…
— Не хочу слухати, якщо ти намовлятимеш мене до втечі. Краще вийду з ракети зі шпагою в руці і вступлю в бій із солдатами, щоб померти від своїх сучасників, ніж покину їх заради власного врятування.
— І все-таки вислухай мене. Я розповів тобі про свій перший політ. Але ще до мого повернення на Солярії зорезнавці дійшли висновку: Всесвіт — замкнута область, схожа на велетенське циліндричне кільце, отвір якого так звузився, що радіус його став нулем…
— Яке ж то кільце без отвору?
— Ти сперечаєшся — значить, пробуєш уявити. Давай разом. Ну, наприклад, удав незбагненної товщини згорнеться довкола найтоншої голки. Візьмемо лише його тіло і припустимо, що воно зрослося. Якщо ми розріжемо його впоперек, то одержимо…
— Дві окружності, що примикають одна до одної.
— Браво! А якщо розрізати уздовж? Сірано замислився:
— Мабуть, буде одне коло з точкою центра, що зосталася од голки. [18]
— Тепер зрозумій: коли Всесвіт зігнутий кільцем, то промені світла ідуть там не по прямих, а по кривих лініях.
18
Таке уявлення про “тороїд без внутрішнього отвору”, як про модель елементарної частинки, висунуте радянськими фізиками І. Л. Герловіним, автором теорії фундаментального поля, і заслуженим діячем науки професором М. М. Протодьяконовим, автором теорії електронних оболонок. Академік-секретар відділення ядерної фізики Академії наук СРСР М. О. Марков у розмові з автором повісті висловив думку про подібність будови елементарних частинок і всього Всесвіту, математично обгрунтувавши це в одній із своїх праць у Доповідях АН СРСР.
— То й що?
— Між двома точками-планетами, що знаходяться в різних частинах кільця, але близько до внутрішньої поверхні, світло лине, огинаючи надзвичайно довгу дугу. Водночас не по кривій, а по прямій, проведеній через нульову точку прилягання внутрішньої поверхні кільця, через “полюс Всесвіту”, відстань між тими планетами мізерна! Отже, кораблі летіли по променю світла, долали непотрібні відстані зоряними безоднями, і на покинутих ними планетах минали тисячоліття. А по прямій, що відхиляється від шляху променя і з’єднує точки через “полюс Всесвіту”, тобто через місце зіткнення шкіри товстого, скрученого в бублик удава, летіти зовсім недовго.
— Отже, ти…
— Я провів удома десять років за солярійним часом. Але обов’язок учасника “Місії Розуму і Серця” знову повів мене до вас, щоб зустріти тебе.
— І я повернуся на Землю ще за життя кардинала Рішельє? — Сірано перевів погляд на екран. — Поглянь, Тристане! Офіцери прогнали священика, і той пішов собі. А он солдати підвозять хмиз, навіть колоди.
— Боюся, їм потрібний не місцевий, а католицький священик, — загадково сказав Тристан.
— Може, перелетимо на твоїй башті в інше місце Землі, щоб не відкладати справу Добра?
— Куди саме?
— Ну, хоча б у Нову Францію. Хай через океан, але там безлюдні місця і легше сховати в горах корабель. Це на півночі того континенту, де мешкає плем’я майя, до якого належав мій таємний вихователь у колежі де Бове.
— Той, хто визнав тебе за нащадка синів неба, що дали людям закони, за якими неуки-дикуни не забажали жити?
— Хіба тільки вони. А мої владнолюбні сучасники?
— Нова Франція… — задумливо мовив Тристан.
— Свого часу я познайомився з радником віце-короля, губернатором Нової Франції письменником Ноде, з яким звільняв Кампанеллу. Він і допоможе нам повернутися назад до Франції морським шляхом.