– Мам, я закохалася, - випалила вона, як тільки повернулася додому. І з виразу обличчя доньки мама зрозуміла, що то було саме так.

їй стало страшно - бо така гаряча натура, як її Неждана, могла натворити ще так багато помилок. А той, хто зміг заполонити її серце, міг виявитися негідником. Напевно, так воно й було. Неждані ніколи не подобалися «хороші» хлопці.

Тарзана звали Нестором. Він був наймолодшим музикантом у «Алігаторів». Йому було лише дев’ятнадцять. Він був і найпалкішим хлопцем із усієї їхньої п’ятірки. Неждана стала надцятою його дівчиною. І… наймолодшою.

Він був упевнений, сміливий і без жодних комплексів. Як тільки В.О. запросив дівчину на репетицію, Тарзан прибрав до рук ініціативу- разом із Нежданою…

Нестор був самовпевненим і зверхнім. Неждана ненавиділа ці риси в людях. Але й був наполегливим і грайливим, а його руки були такими гарячими й сильними… Неждана втрачала голову поруч із ним. Вона не пропускала жодної його репетиції, ніколи не відмовляла йому в зустрічах. Вона не відмовляла йому ні в чому.

А по-іншому чинити не могла - вдома їй тепер все одно не сиділось. Із якогось дива повернувся тато й вирішив продати їхню квартиру. За документами вона належала йому, але всі ці роки він про це не згадував. Проте ціни на нерухомість у їхньому маленькому містечку божевільно зростали, і він, мабуть, вирішив нагріти на цьому руки.

Неждана вперше побачила його за багато років. Стільки разів вона уявляла собі цю зустріч! Вона мріяла, як кинеться татові на шию, як він закрутить її в повітрі та… залишиться з нею назавжди. Але нічого такого не сталося. Він навіть не дочекався її повернення зі школи. Просто пішов, і все. І Неждана встигла побачити тільки його спину. Через те саме вікно, крізь яке дивилася на нього востаннє дванадцять років тому.

Коли вона прийшла, він виходив від їхнього сусіда. Мабуть, знав, що вона вже повернулася зі школи. Можливо, навіть бачив її через вікно. А потім втік. Просто сів у свою «дев’ятку» й поїхав.

Мамина зарплата була нижчою, ніж у їхньої сусідки- прибиральниці. Хоча й ту її заробіток не влаштовував. Тому жінки вирішили їхати в Італію на заробітки - доглядати за чиїмось старими та хворими родичами, до яких не було ніякого діла навіть рідним дітям. А Неждана мала перебиратися до сусідчиної квартири й жити з її двома дорослими доньками.

Спершу вона плакала, протестувала, погрожувала втекти з дому й ніколи не повертатися. Але іншого виходу не було, й вона врешті-решт скорилася.

Крім того, мамі вдалося вмовити тата продати квартиру… їй. Вона збиралася виплатити йому його частину - ту, на яку не мала права Неждана. І дівчині тепер не потрібно було ділити маленьку кімнату зі своїми сусідками й дивитися, як із рідної квартири виходять абсолютно чужі люди.

А ще - тепер у Неждани був Нестор, і їй крім нього нікого й нічого не було треба.

Незабаром він і сам зняв квартиру. Йому набридло жити разом із батьками. Крім того, він тепер заробляв непогані гроші - хлопець умів довести світові, чого вартує він і його талант. Неждана переїхала жити до нього. Мамі вона сказала, що боїться ночувати в квартирі сама.

Неждана знала, що мама проти, що вона хвилюється за неї. Але була одержима своєю любов’ю. Підневільна, заполонена, сама не своя. І це було єдине, про що вона могла думати.

СТОРІНКА ВІДСУТНЯ

…Після всього, що трапилося, Неждана втратила сон. Вона працювала ночами. Зафарбовувала свій біль дешевими фарбами. Малювала маленькі картинки, які потім продавала на Музейній або возила у Львів на Вернісажку. Інколи ходила допомагати знайомому художнику, який випалював прикраси з глини та розмальовував їх. Він платив дівчині небагато, але з ним було весело та цікаво - і це була єдина приємна річ у житті Неждани. Правда, навіть ту приємність «компенсувала» вкрай некомфортна торгівля…

Але так дівчина заробляла собі на хліб.

Ті гроші, які передавала мама, вона берегла. Хоча сама навіть не знала, для чого. Лише раз на тиждень прибігала додому, щоби поговорити з ненею по телефону. До сусідок не заходила - не сміла після всього, що накоїла. Вона більше ніколи не зможе подивитися їм у вічі. Ні їм, ні мамі, ні будь-кому іншому.

Неждана все ще жила з Нестором, але в школу не ходила. Вона давно розпрощалася з мріями про столичний університет. Із амбіціями про виставки в Парижі. Зі сподіваннями коли- небудь стати щасливою.

Неждана перебирала свої ескізи. Дівчина не любила малювати на замовлення, тим більше множити копії однієї картини. Але їй доводилося, бо свіжу фантазію давно згубили дурні житейські проблеми. То що ж намалювати сьогодні? Так, ці весняні квіти вчора розкупили всі… Цілих шість картинок. Вони були недорогі та симпатичні. Щось було в них такого… свіжого, чи що. У будь-якому разі, людям вони подобалися.

Малювати їх теж було просто. І Неждана взялася різати картонки на дрібні квадратики.