— Я згоден тільки на п’ять тисяч.

— Сім тисяч п’ятсот, — я миттєво зробив контрпропозицію.

— П’ять.

— Сім тисяч.

— П’ять, — невблаганно твердив мій напарник. — І це не обговорюється.

— Тоді знаєш що? Я відмовляюсь брати участь у цьому неподобстві! — психанув я. — Викрадайте слона самі.

— Агов, Максе! — захвилювалася Маруся. — Ти ж уже пообіцяв! Так не можна! Це не по-чоловічому! Тьомо, зроби що-небудь з ним… з цим… з цим… уф!

Але Тьомик мовчав. Я теж сердито сопів, хоча згодом не втримався і пробубнів:

— Шість з половиною, паскудо…

— П’ять тисяч і ні центом більше, — уперся хлопець.

Наша білобриса супутниця, широко розплющивши очі, переводила осклілий погляд з мене на Артема, а потім назад, готова не то влаштувати помпезну істерику, не то вхопити якогось дрючка і добряче нас віддубасити. Зрештою я махнув рукою:

— Хай буде п’ять тисяч, нікчемний ти пес!

Тьомик лиш стримано кивнув, пропустивши повз вуха епітет.

— Ви два придурки! — не стрималась і фиркнула Маруся. — Ви просто якісь ушльопки недорозвинуті! Безмозкі довбні! Що один, що другий!

Тьомик щось промуркотав до неї на знак примирення і спробував погладити по руці, зате я тицьнув їй «фак» зі свого сидіння. Дівуля парирувала, висолопивши довгого червоного язика.

Ось у такому чудовому настрої ми поверталися в Трухільйо, готуючись утнути найбільшу аферу південноамериканського континенту з часів прибуття у ці краї фахівця та віртуоза у питаннях глобальних афер — іспанця Франциско Пісарро.

Про те, що сталося через кілька тижнів, ще добрих півроку писали всі перуанські газети…

Через день ми зібрали все найнеобхідніше і поїхали в Ліму, столицю Перу, де я взявся до розробки детального плану викрадення.

Насамперед я вирішив дізнатися все, що тільки можна, про слонів, їхні звички, розміри, вагу, біологічні цикли, тривалість життя, поведінку в неволі і т. д. і т. п. Годинами я просиджував у центральній бібліотеці Ліми або ж передивлявся купу наукових і науково-популярних статей в Інтернеті, визбируючи крихти цінної інформації про індійських та африканських слонів. Щоправда, чим більше я читав, тим більше впевнювався, що наша затія не просто важка, вона майже нездійсненна. На просторах світової мережі не було навіть і натяку на те, що хтось колись в історії людства викрадав слона, а тому, зрозуміло, не було жодних рекомендацій стосовно того, як це краще робити. А нам же треба не просто викрасти слона, а тягти його п’ятсот з лишком кілометрів через пустелю.

Протягом тижня я двічі вибирався у центральний зоопарк Ліми, де, стараючись не дуже привертати увагу, тинявся цілий день коло слонячих загонів, — проводив, так би мовити, рекогносцировку. Бачив Джумбо… Якийсь він на вигляд дуже неспокійний. Якийсь психований. Чує моє серце, ой завдасть він нам клопоту. А ще він просто величезний, зараза, більший, ніж той, якого ми з напарником вполювали у Мексиці. Якоїсь миті мені чомусь стало страшно, але я силою волі заглушив це ганебне почуття…

Лиш після повторного відвідування зоопарку в моїй голові остаточно сформувався ескізний проект викрадення. На ділі виявилось, що поцупити слона з вольєра не так уже й складно. По-перше, загорожа з товстошкурими гігантами знаходиться в дальньому кінці парку, далеко від підсобки сторожа, по-друге, вночі слонів ніхто персонально не пильнує (воно й не дивно, адже мало кому спаде на думку, що у світі знайдуться довбодзьоби, яким заманеться викрадати слона), і по-третє, замок на загороді старий і ненадійний — його можна буде зламати швидко й без лишнього шарварку. Одначе я розумів, що справжні складнощі почнуться вже після викрадення Джумбо. Викрасти — це ще, бляха, півбіди. Як доставити слона з Ліми в Трухільйо? — ось головне питання. При цьому його слід доставляти потай і в найкоротший термін, тому що, коли я підрахував, у скільки нам обійдеться тижневе утримання слона, і заявив про це вголос, то матюкатися почав навіть Тьомик.

Добряче поміркувавши над тим, яким чином перебазувати слона з перуанської столиці в один з найвіддаленіших північних регіонів, я знайшов лиш одну адекватну відповідь — перевезти тварину вантажівкою. Тоді мені навіть на думку не спадало, що нам доведеться гнати його своїм ходом, але… не буду забігати наперед.

Отож після тривалої теоретичної підготовки, після кількох плідних розвідок на місцевості та інтенсивної мозкової діяльності план операції з викрадення перуанського слона Джумбо набув такого вигляду: у вечір перед початком операції Маруся зваблює наглядача зоопарку і підсипає йому в чашку снодійного; за чверть опівночі я пробираюсь усередину парку, відкриваю слонячий вольєр і цукерками та морквою виманюю звідти Джумбо, намагаючись по можливості влаштувати все так, ніби слон утік сам; Тьомик у цей час чекає мене у вантажівці коло воріт зоопарку. Далі я веду слона до машини, разом ми запихаємо його в кузов, замикаємо і на всіх парах мчимо за межі міста. За моїми розрахунками до ранку ми повинні дістатися до маленького безіменного хутора в околицях міста Уарас (Huaraz), що затесалося в передгір’ях Анд на півдорозі між Лімою та Трухільйо. На хуторі нам доведеться зачаїтися і перечекати день-два, щоб дізнатися, наскільки великий галас зчинило загадкове зникнення слона (попри те, що на Панамериканській магістралі не так уже й часто трапляються дорожні патрулі, я зрозумів, що буде вельми необачно й ризиковано прориватися до Трухільйо відразу після викрадення). Після того, як здійнятий нашим резонансним злочином рейвах уляжеться, можна буде вночі одним ривком домчати до Трухільйо і передати слона Педро Суфісьєнтесу. А далі він хай робить з ним усе, що хоче.

Готувався я направду серйозно. На основі даного генерального плану розробив розгалужену блок-схему (на зразок логічних схем для комп’ютерних програм), де передбачив усі можливі форс-мажорні ситуації, включно із зустріччю з випадковими свідками, появою поліцейських, агресивною поведінкою слона тощо. Кожну дрібницю, що могла завадити втіленню плану в життя, було передбачено, для кожної нестандартної ситуації продумано детальний порядок дій, спрямований на її нейтралізацію і штатне завершення операції «el robo de un elefante [23] ». В результаті блок-схема вийшла, скажу без перебільшення, ідеальною. Я навіть подумував, що завдяки їй викрасти слона з надр перуанської столиці віднині зможуть навіть п’ятикласники.

Я примусив Тьомика і Марусю вивчити блок-схему на зубок, після чого знищив її.

Наостанок слонячий приборкувач Педро Суфісьєнтес на моє прохання надіслав мені інструкції стосовно користування і керування Джумбо, які враховували індивідуальні особливості даного слона. Пізніше цей документ під час обшуку потрапить до рук поліції, а тому нині він уже не є ні для кого таємницею, і я можу навести окремі витяги з нього на цих сторінках.