— Зрозумів… Проте ти ж сам колись казав, що, займаючись бізнесом, з державою краще не зв’язуватись.

На хвильку я зам’явся. Бісів Тьомик, вічно пхається, куди його не просять.

— Е-е-е… Я й нині не відхрещуюся від своїх слів. Але у цьому ділі ми співпрацюватимемо з перуанськими гілками влади лиш побіжно. У дійсності наш «вихлоп» напряму залежатиме тільки від нас, і справжнє діло розпочнеться тільки після прийняття законопроекту! Ми нічим не ризикуємо.

— Це займе чимало часу… — не переставав сумніватися Тьомик.

— Законопроект — так. Однак нам слід постаратись і чимшвидше вичавити перший транш асигнування, а далі — шуруватимемо самі.

Мій товариш закусив верхню губу і хвилину чи дві зосереджено її пережовував. Час від часу він підозріло глипав на мене, але так більше нічого й не сказав — схоже, всі аргументи «проти» вичерпалися.

— А тепер пішли, — рішуче підвівся я.

— Куди? — звів брови Тьомик, однак, не пручаючись, підхопився за мною.

— Не відкладатимемо діло до завтра й замовимо собі хороші ділові костюми. А ввечері не забудь розказати про все кучерявці. Тільки… тойво… не патякай лишнього.

Тьомик слухняно човгав за мною. За кілька хвилин ми взяли таксі і помчали в центр столиці, аби підібрати нормальний магазин чи салон пошиття ділового одягу.

— Слухай, Максе, я не певен, що Маруся погодиться, — заявив по дорозі Артем. — Ти ж знаєш, вона особлива…

— Особлива — це Анджеліна Джолі, а вона — така ж, як усі, — сухо обірвав його я. — Тьомо, це твої проблеми. Переконай її. Скажи: якщо вона хоче стати повноправною учасницею команди, то повинна без нарікань і зайвих запитань діяти в наших інтересах. Не хоче грати за правилами — нехай забирається під три чорти!

Я знав, що ризикую, адже, почувши ультиматум, Маруся почне упиратися. Ба більше, вона може спробувати контратакувати і налаштувати Тьомика проти мене. У той же час я розумів, що за останні кілька тижнів дещо змінилось у дівчині — вона прив’язалась до нашої компанії. Тому десь у глибині душі я був певен, що дівуля погодиться. Хоча б задля того, аби бути поряд з Тьомиком.

…Маруся посміхалась скептично, уперши кулачки в боки і переводячи погляд з Артема на мене і назад.

— Тільки навіжений і повністю пришелепуватий чувак ризикуватиме такою блискучою репутацією й чудовим іміджем, насмілившись привласнити державне асигнування, — розважливо проказала вона.

Я презирливо (хоча, мабуть, надто театрально) пирхнув.

Тьомик стояв трохи віддалік, наче боксерський рефері, не втручаючись у перебіг подій, однак готовий будь-якої миті вклинитись між мною та дівчиною.

— Поцупити казенні кошти — це надто примітивно, плоско й нехитро, — менторським тоном провадив я, — таке навіть найтупіший український депутат здужає. Крім того, як ти щойно правильно зауважила, красуне, провернувши цей фортель, ми з напарником навряд чи зможемо уникнути розслідування з боку перуанських фінансових та правоохоронних інституцій. Після такої, я не побоюсь цього слова, глупуватої афери, нам можна буде навіки забути про будь-який бізнес у Перу і лишиться тільки чимдуж ушиватися геть, стараючись не муляти нікому очі.

— Тоді для чого це все? Я сумніваюсь, що будівництво залізниці коли-небудь буде завершено, — логічно (аж надто, чорт забирай, логічно, як на кучеряву білявку) розвивала думку Маруся. — Перуанські міністри навіть приблизно не уявляють, в яку суму виллється даний проект і наскільки безглуздим він є в економічному плані…

— Попри це, — перериваю дівчину, — я навіть не думав торкатись до державних коштів!

Запала мовчанка.

— Ви щось приховуєте, — з притиском проказала вона. — Що саме?

Тьомик взяв мене під лікоть і, акуратно відвівши трохи вбік, прошепотів на вухо:

— Максе, давай їй все розкажемо, га? Все повністю. Бо вона мене задовбає!

— Чувак, це мояідея, і я не збираюсь вводити в долю якесь кучеряве дівчисько тільки через те, що ти за нею сохнеш! — приглушено прошипів я.

— Я не сохну!

— Сохнеш! Крім того, чим менше вона знає, тим спокійніший я за результат. А раптом вона накоїть дурниць і напартачить? І взагалі, це погана прикмета…

Артем жалібно глипнув на мене і простогнав:

— Максе, вона мене з’їсть…

— Якщо ви не викладете все начистоту, я відмовляюсь вам допомагати, — звіддалік заявила Маруся, — я хочу бачити, скільки і на чому мизаробляємо.

Я насупився.

— Чувак, я добре її знаю, — белькотів Тьомик, схилившись наді мною, — повір, тобі краще усе розказати, не пручаючись. Інакше вона нізащо не згодиться підсобити…

— Ну добре, — зрештою здався я, скривившись від безвиході.