— Не треба, — відрізала міс Мінчін. — Не кажи дурниць.

Та насправді вона пам’ятала дуже добре.

Звісно, Беккі теж почала поправлятись і вже не виглядала такою зляканою, як раніше. Вона теж була причетна до казки. Тепер у неї було два матраци, дві подушки, ковдри, а щовечора — гаряча вечеря й посиденьки на подушках біля вогню. Бастилія розтанула, мов сон, і в’язнів більше не існувало. Лишилося двійко задоволених дітей, які жили, мов у Бога за пазухою. Інколи Сара читала вголос книги, інколи вчилася, інколи просто сиділа, дивилась на вогонь, намагалась відгадати, ким може бути її таємничий друг, і розмірковувала, як добре було би висловити йому те, що лежало в неї на серці.

Згодом сталася ще одна чудова річ. У двері подзвонив посильний і лишив кілька пакунків. На кожному з них був напис: «Для дівчинки з горища (кімната праворуч від входу)».

Сару послали до дверей, щоб вона забрала передане. Дівчинка поклала два найбільші пакунки на столі в коридорі й читала, кому вони адресовані, коли сходами спустилась міс Мінчін і застала її за цим заняттям.

— Віднесіть пакунки юній леді, якій вони адресовані, — суворо наказала вона. — Нема чого на них витріщатись.

— Їх прислали мені, — повільно відповіла Сара.

— Вам? — вигукнула міс Мінчін. — Що ви маєте на увазі?

— Я не знаю, від кого вони, — відповіла Сара, — але їх прислали мені. Я сплю на горищі, в кімнаті, що праворуч. Беккі спить в іншій.

Міс Мінчін підійшла ближче і подивилась на пакунки. На її обличчі читався подив.

— А що всередині? — вимогливо спитала вона.

— Не знаю, — відповіла Сара.

— То відкрийте пакунки, — наказала міс Мінчін.

Сара зробила, що їй веліли. Коли пакунки було відкрито, здивування на обличчі міс Мінчін стало ще більшим. Усередині виявися доладний і зручний одяг на кожен випадок: взуття, панчохи, рукавички, тепле і ошатне пальто. Там був навіть симпатичний капелюшок, а ще парасолька. Усі речі були якісні і явно коштували чимало. До кишені пальта був причеплений папірець із написом: «Одяг на кожен день. Замінимо, коли буде потреба».

Міс Мінчін сполошилася. Цей випадок збурив несподівані припущення в її меркантильній голові. А чи не припустилася вона помилки, чи не має ця нікому не потрібна дитина якогось ексцентричного покровителя за спиною — може, хтось із родичів, про яких вона раніше не чула, раптово вийшов на її слід, і вирішив допомагати в такий незвичний, дивакуватий спосіб? Родичі й справді подеколи бувають дивними — особливо старі багаті дядьки-холостяки, котрі до пуття не знають, як дбати про дитину. Такий чоловік, без сумніву, надав би перевагу тому, щоб приглядати за своєю юною підопічною на відстані. Проте дядечко-холостяк, найімовірніше, виявиться норовливим і нестриманим, особливо якщо йому перечитимуть. Було б дуже неприємно, якби він довідався, чому Сара одягнута в такий зношений одяг, чому вона недоїдає і важко працює. Міс Мінчін відчула себе дуже незручно і кинула косий погляд на Сару.

— Ну що ж, — сказала вона тоном, яким не зверталась до дівчинки з часу звістки про смерть її батька, — хтось тобою опікується. Якщо вже все це прислали і ти отримала новий одяг, то можеш піднятись і перевдягнутися, щоб виглядати як належить. Коли переодягнешся, можеш спуститись униз і повчити уроки в класній кімнаті. На сьогодні доручень більше не буде.

Десь через півгодини, коли відчинилися двері класної кімнати і зайшла Сара, усі вихованки пансіонату були ошелешені.

— Оце так! — вирвалось у Джессі, й вона штурхнула Лавінію ліктем. — Лишень поглянь на Принцесу Сару!

На Сару дивилися всі, а коли її побачила Лавінія, то миттю почервоніла.

Без сумніву, це була Принцеса Сара. Вона не виглядала так давно, ще з тих днів, коли й справді була принцесою. Дівчинка вже не здавалась тією Сарою, що спускалася сходами біля чорного входу кілька годин тому. Тепер вона була вбрана в сукню точнісінько таку, як ті, що колись викликали заздрість Лавінії. Сукня була чудово пошита, мала глибокий, насичений теплий колір. Ніжки взуті у пару добірних черевиків — таких, якими колись захоплювалась Джессі. А волосся — густі локони, що зазвичай вільно спадали на чоло й робили дівчинку схожою на поні, — було підняте і перехоплене стрічкою.

— Може, хтось лишив їй спадок, — прошепотіла Джессі. — Я завжди казала, що в Сари є якась таємниця. Недарма ж вона така дивна.

— Мабуть, знову з’явились якісь діамантові копальні, — ядуче сказала Лавінія. — Не будь дурною, не витріщайся так на неї!

— Саро, — зненацька пролунав низький голос міс Мінчін, — ідіть сюди. Сідайте!

І доки всі вихованки у класній кімнаті витріщалися, штурхали одна одну ліктиками й навіть не намагалися приховати цікавості, Сара перейшла на своє колишнє почесне місце і знову схилила голову над книгами.

Цієї ночі, піднявшись до кімнати й ситно повечерявши разом з Беккі, дівчинка сиділа й довго задумливо дивилась на вогонь.

— Ви щось придумуєте в голові, міс? — шанобливо поцікавилась Беккі.

Коли Сара мовчки сиділа й замріяними очима дивилась на жаринки, зазвичай це означало, що вона вигадує щось новеньке. Та цього разу все було по-іншому, тож дівчинка похитала головою.

— Ні, — відповіла вона. — Я думаю, що мені робити.

Беккі знову уважно поглянула на Сару. Її сповнювала якась особлива повага до всього, що Сара робила чи казала.