Дівчинка мимоволі підвелась і зблідла. Але містер Керрісфорд помітив, що вона зберігає спокій, — не виказує свого страху, як це властиво дітям.

Міс Мінчін увійшла до кімнати — сувора, сповнена почуття власної гідності. Вона була добре одягнута, поводилася стримано, з підкресленою ввічливістю.

— Перепрошую, що змушена вас потурбувати, містере Керрісфорд, — сказала вона, — проте мушу дещо пояснити. Я міс Мінчін, власниця пансіонату для юних панночок, що розміщений по сусідству.

Індійський джентльмен пильно дивився на неї якусь мить. Він був людиною гарячої вдачі, але зараз хотів стриматися від необдуманих вчинків.

— Отже, ви міс Мінчін? — сказав він.

— Саме так.

— У такому разі, — відповів індійський джентльмен, — ви прийшли саме вчасно. Мій адвокат, містер Кармайкл, саме збирався навідатись до вас.

Містер Кармайкл злегка кивнув, а міс Мінчін поглянула на містера Керрісфорда з неабияким здивуванням.

— Ваш адвокат! — вигукнула вона. — Не розумію. Я прийшла сюди, щоб виконати свій обов’язок. Виявилося, що до вас без дозволу прийшла одна з моїх учениць — я тримаю її з милості. Отже, я прийшла до вас, щоб пояснити, що її вторгнення відбулося без мого відома.

Директорка повернулась до Сари.

— Негайно додому! — обурено наказала вона. — Вас буде покарано з усією жорстокістю. Негайно додому!

Індійський джентльмен обійняв Сару і погладив по руці.

— Вона не піде.

Міс Мінчін здалося, ніби вона втрачає розум.

— Не піде? — перепитала вона.

— Ні, — підтвердив містер Керрісфорд. — Вона не піде додому, якщо ви зважуєтесь називати так ваш будинок. Надалі її дім — тут, зі мною.

Міс Мінчін відсахнулася, вражена й обурена.

— З вами? З вами, пане? Що все це означає?

— Кармайкле, поясніть, будь ласка, причини, — мовив індійський джентльмен. — І, якщо можна, чимшвидше.

Він усадовив Сару і взяв її долоньки у свої — так само робив і її татко.

Тоді містер Кармайкл пояснив — у спокійній, зваженій, послідовній манері людини, яка розуміє, про що говорить, і добре знається на юридичних тонкощах. Міс Мінчін недарма була діловою жінкою — вона одразу втямила, що до чого, і це їй дуже не сподобалось.

— Містер Керрісфорд, пані, — пояснював він, — був довіреним другом покійного капітана Кру. Вони були партнерами в одній значній інвестиції. Багатство, яке, на думку капітана Кру, було втрачено, насправді збереглось і зараз перебуває в руках містера Керрісфорда.

— Багатство! — вигукнула міс Мінчін і миттю пополотніла. — Сарине багатство?

— Це багатство і справді належатиме Сарі, — холодно відповів містер Кармайкл. — Воно вже зараз їй належить. Завдяки певним обставинам статки Сари неабияк зросли. Вкладення у діамантові копальні виправдало себе.

— Діамантові копальні! — видихнула міс Мінчін. Їй здавалося, що скільки вона себе пам’ятає, такого страхіття ще ніколи з нею не ставалось.

— Діамантові копальні, — повторив містер Кармайкл і, не стримавшись, додав з легкою посмішкою, що зовсім не пасувала б статечному юристу. — Не так багато є принцес, що можуть похвалитися більшим багатством, ніж ваша учениця, яку ви тримаєте з милості, міс Мінчін. Містер Керрісфорд розшукував її зо два роки. Зрештою він знайшов дівчинку і тепер дбатиме про неї.

На цих словах він запросив міс Мінчін присісти, щоб можна було їй детально все пояснити. Сара мала цілком забезпечене майбутнє, статки, котрі вона нібито втратила, насправді зросли вдесятеро, а містер Керрісфорд відтепер стане опікуном і другом дівчинки.

Міс Мінчін була жінкою невеликого розуму і, не тямлячи себе від хвилювання, зробила марну спробу виправити помилку. Вона збагнула, що надто багато втратила через власну непрозорливість.

— Я дбала про цю дівчинку, — запротестувала вона. — Я все для неї робила. Якби не я, вона б умирала від голоду на вулиці.

Тут індійський джентльмен не витримав.

— Вмирати від голоду на вулиці, — докинув він, — їй було би краще, ніж на вашому горищі!

— Капітан Кру залишив її на мою відповідальність, — далі сперечалася міс Мінчін. — Вона мусить бути зі мною, доки не досягне повноліття. Я поверну їй кімнати, котрі вона займала.

Їй треба здобути освіту! Закон буде на моєму боці.

— Заждіть, заждіть, міс Мінчін, — перебив тираду містер Кармайкл. — Закон нічого такого не передбачає. Проте якщо Сара сама забажає повернутися до вас, я впевнений: містер Керрісфорд їй не відмовить. Рішення лишається за Сарою.