ўо ж то був за Ўрам такий, >= €к се в>=н був разом п>=п >= полковник?

Ѕув в>=н син паволоцького попа, по пр>=звищу „епурного, учивс€ в ињвськ>=й братськ>=й школ>=, >= вже сам вийшов був на попи. як же п>=дн€лись козаки з гетьманом ќстр€ницею, то >= в>=н устр€в до козацького в>=йська; бо гар€чий був чолов>=к Ўрам >= не всид>=в би у своњй параф>=њ, чуючи, €к >=ллЇтьс€ р>=дна йому кров за безбожний глум польських консистент>=в >= ур€дник>=в над украњнц€ми, за наругу католик>=в >= ун>=т>=в над греко-руською в>=рою. “од>=-бо д>=йшло безладд€ в ѕольщ>= до того, що робив ус€кий староста, ус€кий ротм>=стр, ус€кий значний чолов>=к, що йому в божев>=льну голову прийде, а найб>=льш >=з народом неоружним, з м>=щанами >= хл>=боробами, котор>= не мали жодного способу супротив його стати. ѕочали жовн>=ри, консистуючи в городах >= селах, беззаконн>= окорми >= напитки од людей вимагати, ж>=нок та д>=вчат козачих, м>=щанських >= посполитих безчестити >= мордовати, людей серед зими по ломках льодових у плуг запр€гати, а жидам приказували њх бичовати й поган€ти, щоб, на один см>=х >= наругу, л>=д плугом орали й рисовали. ј тим часом католицьк>= пани з нашими перевертн€ми усиловались ун>=ю на ¬крањн>= прищепити >= не в одну церкву попом ун>=та на огиду люд€м поставили; в>=ру благочестиву мужицькою в>=рою називали, а оддаючи жидам у оренду села, не раз >=з селами й церкви њм на одкуп оддавали. <= н>=кому було на так>= наруги жаловатись, бо й самого корол€ сенатори, пани да Їпископи у руках держали. ородова ж козацька старшина за коронного гетьмана, за старост, за державц>=в >= њх нам>=сник>=в >= орендар>=в руку т€гнула, а м>=ж себе д>=лилась козацькою платою Ч по тридц€ти злотих на вс€кого реЇстрового од корол€ >= –еч>= ѕосполитоњ. “о й реЇстровим, чи городовим, козакам було т>=сно. Ѕагато з них до п>=дданства старостам >= державц€м приневолено; котор>= ж остались реЇстровими козаками, т>=њ робили в своЇњ старшини вс€ку роботу по дворах. Ў>=сть тис€ч т>=лько њх оставлено в реЇстр>=, да й т>=њ, бувши в велик>=й невол>= в старшини, т€гли, хот€ й нехот€, за л€х>=в руку >= т>=лько вже при ’мельницькому одностайне за ¬крањну повстали. “ак €к би њм земл€ки у своњй т>=снот>= й нуждах жаловались?.. аловались мир€не >= попи благочестив>=њ т>=лько далеким своњм земл€кам Ч козакам запорозьким, котор>=, живучи в диких степах, за порогами, старшину свою сам>= з себе вибирали >= гетьману коронному уз€ти себе за шию не давали. ќт >= виходили з «апорожж€ один за одним гетьмани козацьк>=њ: “арас “р€сило, ѕавлюк, ќстр€ниц€ Ч з мечем >= пожежею супротив ворог>=в р>=дного краю.

“>=лько ж не надовго п>=д>=ймали украњнц>= п>=д њх корогвами похилу голову. Ћ€хи держались м>=цно за руки з недол€шками, гасили хутко полом’€ >= знов по-свойому обертали ”крањну. јж ось п>=дн€всь страшенний, невгасимий пожар >=з «апорожж€ Ч п>=дн€всь на л€х>=в >= на вс>=х недруг>=в отчизни батько ’мельницький. „ого вже не робили т>=њ старости >= ком>=сари з городовими козаками, т>=њ консистенти-ротм>=стри з своњми жовн>=рами, да й наш>= перевертн>= недол€шки з надв>=рною сторожею. як уже не вмудр€лись, щоб погасити теЇ полом’€! як уже не перегороджували степов>= дороги своњми заставами, щоб не пустити н>=кого з ”крањни на «апорожжЇ, так де ж? идаЇ пахар на пол>= плуг >=з волами, кидаЇ пивовар казани в броварн>=, кидають шевц>=, кравц>= >= ковал>= свою роботу, батьки покидають маленьких д>=тей, сини Ч немощних батьк>=в >= мат>=рок, >= вс€ке ман>=вцем да ночами, степами, тернами да байраками чимчикуЇ на «апорожжЇ до ’мельницького. <= отод>=-то вже Ђрозлилась козацька слава по вс>=й ”крањн>=…ї

fе ж пробував, де тин€всь попович паволоцький, Ўрам, дес€ть р>=к од ќстр€ниц>= до ’мельницького? ѕро те багато треба було б писати. —ид>=в в>=н зимовником серед дикого степу на Ќизу, вз€вши соб>= за ж>=нку бранку туркеню; пропов>=дував в>=н слово правди божоњ рибалкам >= чабанам запорозьким; побував в>=н на пол>= й на мор>= з низовц€ми; видав не раз >= не два смерть перед очима да й загартовавс€ у воЇнному д>=л>= так, що €к п>=дн€всь на л€х>=в ’мельницький, то мав з його велику користь >= п>=дмогу. Ќ>=хто краще його не ставав до бою; н>=хто не крутив л€хам такого верем>=€…[3. рутить верем>=€ Ч чинити бистр>= атаки Ч прим.авт.]

” тих-то случа€х пошрамовано його вздовж >= впоперек, що козаки, €к прозвали його Ўрамом, то й забули реЇстрове його пр>=звище. <= в реЇстрах-то, коли хочете знати, не „епурним його записано.

Ѕило козацтво в ту в>=йну на те, що або пан, або пропав, то не кожен писавс€ власним пр>=звищем.

ќтже минули, мов коротк>= св€та, дес€ть р>=к ’мельнищини. ¬же й сини Ўрамов>= п>=дросли >= допомагали батьков>= у походах. fвоЇ пол€гло п>=д —моленським; оставсь т>=лько ѕетро. <=ще таки й п>=сл€ ’мельницького не раз дзвонив старий Ўрам шаблею; дал>=, почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити богов>=. —ина посилав до в>=йськового обозу, а сам знав одну церкву. Ђ¬же, Ч думав, Ч ”крањна л€хам за себе одд€чила, недол€шк>=в вигнала, ун>=ю стерла, жидову передушила. “епер нехай, Ч каже, Ч живе громадським розумомї.

оли ж дивитьс€, аж >=знов негаразд починаЇтьс€ на ¬крањн>=. —вари да чвари, >= вже гетьманською булавою почали гратись, мов ц>=пком. ѕовернулось у старого серце, €к почув, що козацька кров >=ллЇтьс€ понад fн>=пром через ¬иговського >= через нав>=женого ёрус€ ’мельниченка, що одержав п>=сл€ його гетьманованнЇ; а €к досталась од ёрус€ булава “етер>=, то в>=н аж за голову вхопивс€. „и молитьс€, чи божу службу служить, Ч одно в його на думц>=: що ось погибне ”крањна од сього недруга отчизного >= похл>=бц>= л€дського. Ѕуло, чи вийде серед церкви з наукою, то все одно мир€нам править: ЂЅлюд>=тес€, да не порабощенн>= будете; стереж>=тес€, щоб не дано вас >=знов л€хам на поталу!ї

як же вмер паволоцький полковник, що п>=сл€ Ўрама ур€д держав, да з>=йшлась рада, щоб нового полковника вибрати, в>=н вийшов серед ради у поп>=вськ>=й р€с>= да й каже:

Ч f>=ти моњ! ЌаступаЇ страшна година: перехрестить, мабуть, нас господь >=знов огнем да мечем. “реба нам тепер такого полковника, щоб знав, де вовк, а де лисиц€. ѕослужив € православному христи€нству з батьком ’мельницьким, послужу вам, д>=тки, ще й тепер, коли буде на те ваша вол€.

як почула ж се рада, то так >= загула од радост>=. «араз окрили Ўрама шапками, в>=йськовими корогвами, дали йому до рук полковницьк>= клейноди, вдарили з гармат, да й став панотець Ўрам полковником.

“етер€ аж адригнувс€, €к почув про таке диво. ўо б то робити? fа н>=чого не зм>=г, бо так велось у ту старосв>=тщину, що рада була старша од гетьмана. ћус>=в “етер€ прислати Ўрамов>= ун>=версал на полковництво. ќбидва ж вони пол>=тикуютьс€, подарунками обсилаютьс€, а нишком один на одного чигають.

ќт же думав Ўрам, думав, €к би ¬крањну на добру дорогу вивести; дал>=, надумавшись, пустив таку поголоску, що нездужаЇ, нездужаЇ полковник; передав осаулов>= улаку св>=й рейментарський п>=рнач, а сам вињхав н>=би кудись далеко на хут>=р дл€ спокою, да ото й махнув >=з сином з ѕаволоч>=. уди ж в>=н махнув >= що в його було на думц>=, незабаром того дов>=даЇмось.

<=<=

—коро вв>=йшов ото Ўрам у пас>=ку, >=ще не помоливсь >= св€тому «осимов>=, що стоњть по пас>=ках, €к слухаЇ Ч у „ереван€ щось >=граЇ.

Ч , да се в вас >= бандура!

Ч <= бандура, Ч каже ¬асиль Ќевольник, Ч та ще чи€ бандура!

Ч “ак се в вас божий чолов>=к? Ч спитав тод>= Ўрам.

Ч ј то хто ж би так заграв у бандуру? “акого кобзар€ не було, та, може, вже й не буде м>=ж козацтвом.

<=дуть вони, аж бандура заговорила голосн>=ше. ќддалеки Ч так наче сама з собою розмовл€ла, а тут >= голос почав п>=дт€гувати до нењ.