Ч якого се Ѕрюховецького? Ч аж скрикнув Ўрам. Ч ўо се ще за про€ва?

Ч ѕро€ва, Ч каже, Ч така, що слухаЇш, да й в>=ри н€ти не хочетьс€. ¬и знаЇте <=ванц€?

Ч ќтак! Ч кажуть, Ч >=ще б не знати чури ’мельницького!

Ч Ќу, а чули, €ку наругу прийн€в в>=н од —омка?

Ч „ули, Ч каже Ўрам. Ч ўо ж по тому?

ј „еревань:

Ч «даЇтьс€, —омко нала€в <=ванц€ свинею, чи що?

Ч Ќе свинею, а собакою, да ще старим собакою, да ще не на самот>=, чи там нап>=дпитку, а перед отаманн€м, перед генеральною старшиною, на домов>=й рад>= в гетьмана.

Ч а-га-га! Ч засм>=€всь „еревань. Ч ќдважив сол>= добре! Ч ќдважив сол>= добре, Ч каже божий чолов>=к, Ч да зробив негаразд. <=ванець був соб>= не значний товариш, да за свою щиру службу старому ’мельницькому мав велику в його повагу >= шанобу. Ѕувало, проживаЇш у гетьманському двор>=, то й чуЇш: Ђ оханий <=ванець! <=ванець, друже м>=й Їдиний!ї Ч озветьс€ до його п>=д веселий час, за чаркою. Ђfержись, ёру, Ч каже, бувало, синов>=, Ч держись <=ванцевоњ ради, €к не буде мене на св>=т>=: в>=н тебе не ошукаЇї. ќт ёрусь >= державсь його ради, >= вже, було, що скаже <=ванець, те й св€то. ј —омко, знаЇте сам>=, доводитьс€ ёрусев>= д€дько, бо старий ’м>=ль держав уперве його сестру анну; так в>=н >= незлюбив, що чура орудуЇ небожем. fа ото раз, €к з’њхалась до молодого гетьмана старшина да почали радовати про в>=йськов>= реч>=, от <=ванець >= соб>= до гурту Ч немовби гетьманський чура Ч да щось >= бл€вкнув з простоти. ј —омко знаЇте €кий? «араз загоритьс€, €к порох. Ђѕане гетьмане, Ч до ёрус€, Ч старого пса не пристойно м>=шати в нашу компан>=ю…ї ќт €к воно було, панове, коли хочете знати. я сам там лучивсь, то й чув своњми ушима. fа при мен>= ж зчинивс€ й івалт уноч>=, €к —омко п>=ймав <=ванц€ з ножем коло свого л>=жка. fа ото й судили його в>=йськовою радою >= присудили ус>=кнути голову. ¬оно б же й сталось так, панове, да —омко видумав <=ванцев>= г>=ршу кару: звел>=в посадити верхи на свиню да й провезти по всьому ад€чу: Ч а-га-га! Ч зареготав >=знов „еревань. Ч отуз>= по заслуз>=.

ј Ўрам усе слухав мовчки да й каже понуро:

Ч —е все ми знаЇмо.

Ч «наЇте, Ч каже кобзар, Ч а чи чували, що п>=сл€ того вкоњв <=ванець?

Ч ј що ж в>=н, бгате, вкоњв? Ч питаЇ „еревань. Ч якби на мене, то враг би його й знав, що й чинити п>=сл€ такого сорому! як тоб>= здаЇтьс€, бгате ¬асилю?

“ой т>=лько мовчки похитав головою.

Ч ќт що зробив <=ванець, Ч прийн€в >=знов слово божий чолов>=к. Ч ћабуть, нечистий напутив його. ѕочав грош>= збирати, почав ус€кому годити, почав прохати ур€ду в гетьмана. “ой >= настановив його хорунжим. як же ото ёрусь не зм>=г держатись на гетьманств>= да п>=шов у ченц>=, так <=ванець, маючи в себе од ус>=х льох>=в гетьманських ключ>=, п>=дчистив щире ср>=бло, ск>=лько його там осталось, да й махнув на «апорожжЇ. ј там €к сипнув гр>=шми, так запорожц>= за ним роЇм: Ђ<=ван ћартинович! <=ван ћартинович!ї ј в>=н, ледачий, з ус>=ма обн>=маЇтьс€, да братаЇтьс€, да гор>=лкою поњть…

Ч Ќу, що ж >=з сього? Ч >=знов-таки спитав понуро Ўрам.

Ч ј от що з сього. «апорожц>= так соб>= його вподобали, що зозвали раду, да й бух <=ванц€ кошовим.

Ч <=ванц€! Ч аж скрикнули вс>= у одно слово.

Ч Ќ>=, вже його тепер н>=хто не зове <=ванцем, Ч додав божий чолов>=к, Ч тепер уже в>=н <=ван ћартинович Ѕрюховецький.

Ч —ила небесна€! Ч закричав, ухопившись за голову, Ўрам. Ч “ак се його зовуть запорожц>= гетьманом?

Ч …ого, панотче, його самого!

Ч Ѕоже правий, боже правий! Ч сказав ¬асиль Ќевольник, Ч переведетьс€ ж, видно, н>= на що славне «апорожжЇ, коли так>= гетьмани настали!

ј „еревань т>=лько см>=€вс€:

Ч а-га-га! ќце так, бгатц>=, що штука! <= во сн>= такого дива не снилось н>=кому!

Ч Ѕратт€ моЇ миле! Ч рече тод>= полковник Ўрам. Ч “€жко моЇму серцю! Ќе здолаю б>=льш од вас тањтись! ѓду € не в ињв, а в ѕере€слав, до —омка-гетьмана; а њду от чого. ”крањну роз>=драли надвоЇ: одну часть, через недол€шка “етерю, незабаром в>=зьмуть у своњ лапи л€хи, а друга сама по соб>= перевернетьс€ кат знаЇ на що. я думав, що —омко вже твердо с>=в на гетьманств>=, Ч а в його душа щира, козацька, Ч так м>=ркував €, що €краз п>=д>=йму його з ус>=ма полками на “етерю, да й привернем усю ”крањну до одноњ булави. >=ркоњ п>=дн>=с ти моЇму серцю, божий чолов>=че, да ще, може, €к-небудь д>=ло на лад повернетьс€, њдьмо зо мною на той б>=к: тебе козаки поважають, твоЇњ ради послухають…

Ч Ќ>=, панотче, Ч перебив його кобзар, Ч не сл>=д мен>= встр€вати до т>=њ «аверюхи.

Ќе нам теЇ знати,

Ќе нам про те, за те раховати:

Ќаше д>=ло богов>= молитись,

—пасителю хреститись…

ј б>=льш, Ч каже, Ч мен>= не по нутру ота м>=зерна€ пиха, що розвелась усюди по етьманщин>=. ѕочали значн>= козаки жити на л€дський кшталт >=з великоњ розкош>=. <= вже байдуже њм тепер старосв>=тськ>=њ сп>=ви, що й люд€м у подобу, >= богу не противн>=: держать коло себе хлопц>=в >=з бандурками, що т>=лько й знають р>=зати до танц>=в. fух м>=й не терпить сього!.. <= наша темна старчота, ради т>=Їњ ледащиц>=-гор>=лки, бринчить њм на кобзах ус€чину. «абули й страх божий. ”же ж ти не бачиш н>=чого, уже тебе наче вз€то >=з сього св>=ту: так чого ж тоб>= вертатись до гр>=х>=в людських? ”мудрив господь твою сл>=поту, то сп>=вай же добрим люд€м, не прогн>=вл€ючи господа; так сп>=вай, щоб чолов>=к на добре, а не на зле почувс€!

Ч Ѕгатц>=! Ч сказав „еревань. Ч ќт € почувсь на добре. ’од>=мо лиш до хати. “ам нам дадуть таких вареник>=в, що вс€ке горе на душ>= одлигне. од>= вже вам гуторити про своњ смутки. я радуюсь, що господь послав мен>= таких гостей, а ви т>=лько охаЇте та стогнете. Ќе засмучайте моЇњ гостини, забудьте своњ г>=рк>=њ думи хоч на сьогодн>=шн>=й веч>=р.

“ак говор€чи, устав да й пов>=в своњх гостей до хати. Ўрам >=шов за ним, хитаючи понуро головою. ¬асиль Ќевольник голосно журивс€, на його гледючи. Ѕожий чолов>=к €сен був на виду, мов душа його жила не на земл>=, а на неб>=.

<=I<=

«агл€нув „еревань у пекарню:

Ч , Ч каже, Ч да се ж ти мен>= й жениха прив>=з, пане бгате! (ј в пекарн>= давно вже сид>=в ѕетро Ўраменко, розмовл€ючи з „ереванихою >= з њњ дочкою Ћесею). Ѕач, €к у њх весело, не так, €к у нас! ўебечуть, наче горобц>=. ўо то за милий в>=к молодецький! ¬еди ж, ¬асилю, гостей у св>=тлицю, а € поздоровкаюсь >=з молодим Ўрамен€м.

—в>=тлиц€ в „ереван€ була така ж, €к >= тепер буваЇ в €кого заможного козака (що ще то за луччих час>=в д>=д або батько збудовав). —волок гарний, дубовий, штучно покарбований; >= слова з св€того письма вир>=зан>=; вир>=зано >= хто св>=тлицю збудовав, >= €кого року. <= лавки були хорош>=, липов>=, >=з спинками, да ще й килимц€ми позастилан>=. <= ст>=л, >= божник >=з шитим рушником округи, >= все так було, €к >= тепер по добрих люд€х ведетьс€. ќдно т>=лько диво було в „ереван€ таке, що вже тепер н>=де не зуздриш. ругом ст>=н полиц>=, а на тих полиц€х ср>=бн>=, золот>= й кришталев>= кубки, коновки, пл€шки, тац>= >= вс€ка посудина, що то на в>=йн>= поздобувано. як палили козаки шл€хетськ>=њ двори >= кн€жецьк>=њ замки, то все те м>=шками виносили. “ак-то бог тод>= погодив козацтву, що т>=њ вельможн>=њ каштел€ни >= старости пишн>=њ, несказано горд>=, що гукали на гайдук>=в, сид€ >=з сими кубками да конвами поза столами, п>=шли в неволю до риму або пол€гли головою в пол>=, а њх кубки сто€ть у козака в св>=тлиц>=. <=ще ж по ст>=нах вис€ть >= њх шабл>=, пищал>= п>=д ср>=блом, старосв>=тськ>= сагайдаки татарськ>=њ, шит>=њ золотом ронди, н>=мецьк>= гаркебузи, сталев>= сорочки, шапки-сисюрки, що вкриЇ тебе зал>=зною с>=ткою Ч >= н>=€ка шабл€ не в>=зьме. ќтже н>=що т>=Ї не оборонило л€х>=в >= недол€шк>=в: допекли козакам >= посп>=льству до самого серц€. “о от тепер >= т>=њ луки, >= т>=њ шабл>=, >= вс€ та збро€ с>=€Ї не в одного „ереван€ в св>=тлиц>= >= веселить козацьк>= оч>=.