Ч ј кому ж би була нужда, Ч каже Ўрам, Ч забиватись сюди аж >=з ѕаволоч>=? ќсь м>=й >= син, пане полковий осауле, тоб>= до послуги.

Ч Ќу, вже такоњ радост>= € й не спод>=вавсь! Ч каже винтовка. Ч Ќастусю, Ќастусю-серденько! Ч крикне, обернувшись до будинку. Ч ¬ийди лиш подивись, €к>= до нас гост>= зав>=тали!

” двер€х з будинку показалась господин€. ўе була молода >= хороша, т>=лько бл>=днолика пан>=. «араз було видно, що се не нашого пера пташка. Ќе та в нењ хода, не та й постать, да й украњнська одежа €кось њй не припадала. ј гарна, чорноброва була пан>=.

Ч н€гине мо€, золото моЇ! Ч каже њй винтовка. Ч ѕрив>=тай же моњх гостей щирим словом >= ласкою. ќт мо€ сестра з дочкою; от м>=й з€ть; а ось високоповажний пан Ўрам >=з сином. …ого вс€к знав на ¬крањн>= >= в ѕольщ>=.

н€гин€ з>=йшла з рундука назустр>=ч гост€м, веселенько всм>=хаючись, т>=лько дивилась €кось так жал>=бно, що аж чудно ус>=м здалось. «араз можна було догадатись, що в нењ лежить на душ>= €кесь т€жке, невсипуще горе.

винтовка скочив з кон€, уз€в свою ж>=нку за руку >= п>=дв>=в до ридвана. ј „ереваниха з дочкою тож вил>=зли з ридвана, щоб прив>=татись >=з своЇю вельможною родичкою. ќгл€дують тую кн€гиню, €к €ке диво; до нењ, аж кн€гин€ наче њх >= не бачить. ўось друге в нењ перед очима; аж помертв>=ла, наче щось страшенне побачила. fал>= €к крикне не своњм голосом:

Ч –идван! Ч да й упала без пам’€т>=.

”с>= засмутились; не знали, що се з нею сталось. ќдин „еревань усм>=хавсь, догадавшись, що тому за причина.

Ч е! Ќе дивуйтесь, Ч каже, Ч бгатц>=: ридван сей уз€ли ми п>=д «боровом, а в ридван>= сид>=в кн€зь >=з кн€жам. н€з€ ж погнали татаре до риму, а кн€жа враж>= козаки, насунувшись, к>=ньми затоптали.

н€гиню тим часом п>=двели з земл>=. «дихнула небога на в>=тр>=, да, мабуть, почувши, що сказав „еревань, аж застогнала, наче њњ хто ножем шпирнув у серце.

Ч Ѕач, л€дське кодло! Ч каже тод>= кр>=зь зуби винтовка. Ч я думав, вона вже забула прежн>= норови, аж, мабуть, вовка ск>=лько хоч годуй, а в>=н усе в л>=с дивитиметьс€!

Ч а-га-га! Ч засм>=€всь „еревань. Ч ’>=ба ж € тоб>= не казав: Ђй, не бери, бгате ћатв>=ю, л€шки: не буде тоб>= з нею щасливого житт€!ї

Ч :ур йому! Ч каже винтовка. Ч од>= вже про се! ѕросимо до господи, дорог>=њ гост>=. ¬и, черт>=! Ч гукнув винтовка на своњ слуги. Ч „ого стоњте потороп>=вши? ќднес>=ть пан>=ю в покоњ.

Ч —кажи, бога ради, Ч спитавсь у винтовки Ўрам, €к ув>=йшли до св>=тлиц>=, Ч що отеЇ за дикий зв>=р >=з рогами показавсь у н>=женських пущах? ан€лись наш>= батьки по низових степах за б>=лорогими сугаками; ган€лись наш>= д>=ди, коли правда, що сп>=вають у п>=сн€х, >= за золоторогими турами по fн>=прових борах, а на такого т€жконогого зв>=р€ ще зроду н>=хто не полював.

Ч <=нший, Ч каже, Ч панотче, тепер час, >=нш>= й звичањ. —угаки да тури њли одну траву, а сей т€жконогий зв>=р перегризаЇ дуб >= вс€ке дерево при самому корен>=.

Ч а-га-га! Ч засм>=€всь веселий „еревань. Ч —е вже, бгатику, справжн€ загадка.

Ч ќн, бачите, Ч каже винтовка, Ч >=дуть у дв>=р, позн>=мавши шапки, н>=женськ>= кушн>=р>= да салогуби. як>= тепер смирн>= та пок>=рлив>=, що в мене воли в двор>=; а п>=ди поговори з њми в маг>=страт>=: там зараз покажуть тоб>= трухлий шпаргал >=з вислою печаттю!

Ч fа що ж тоб>= запод>=€ли с>= добр>= люде? Ч питаЇ Ўрам.

Ч —правд>=, що добр>=! Ч каже, всм>=хнувшись, винтовка. Ч оли б ти почув, панотче, €к с>= добр>= люде на городову старшину з запорожц€ми похвал€ютьс€! «апорожц>= тепер з м>=щанами €к р>=дн>= брати; п’ють та компонують укуп>=, €к би нашому брату €му викопати. <= така завелась см>=лость у вражих мугир>=в, що њде значний козак улицею, н>=хто й шапки не ламаЇ.

Ч fа п>=дожди ж, пане-брате, Ч каже Ўрам, Ч а ти ж сам чи€ сторона?

Ч ќтеЇ ще! Ч каже винтовка. Ч јвжеж, гетьманська.

Ч ј чого ж ти водишс€ з запорожц€ми?

Ч ’то се тоб>= сказав?

Ч ’то б не сказав, а чутка така, що ти бенкетуЇш >=з ними незг>=рш од м>=щан.

Ч ѕлюй ти, панотче, тому в в>=ч>=! ўоб отеЇ €, будучи паном на всю губу, не знайшов соб>= л>=пшоњ компан>=њ над запорозьку чел€дь!

Ч “ак, так, Ч каже соб>= кр>=зь зуби Ўрам, Ч бачу >= вже € добре, що ти пан, хоть >= не кажи.

ј винтовка гл€нув у в>=кно да й гукнув на своњ слуги:

Ч ’лопц>=! Ѕийте вразьких личак>=в по гамаликах (потилиц€ Ч прим>=т, авт.)! ен>=ть батогами з двору хамове кодло!

Ч азна-що, бгате! Ч каже „еревань. Ч ’то ж таки христи€нина, наче собаку, проган€ од порога! ј Ўрам, не витерп>=вши, додав:

Ч “ак робили т>=лько пани л€хи да наш>= недол€шки. „и не обл€шила й тебе тво€ кн€гин€?

Ч як отсе так? Ч крикне винтовка.

Ч “ак, що твоњ реч>= >= звичањ годились би й зв>=рю рем>=.