Ч од>=, доню! Ч каже Ўрам. Ч —л>=зьми рани не зал>=чиш. fай лиш ми перет€гнем њњ по€сом. ўе, може, не зовс>=м лихо.

ј —омко, щоб помагати Ўрамов>= або лютовати на комишник>=в, в>=н, зам>=сть того, сам давай р€товати од смерт>= ирила “ура.

Ч Ѕ>=дна, Ч каже, Ч “урова голово! я думав, ти т>=лько жартуЇш >=зо мною по-давньому, аж тебе справд>= заморочив нечистий! Ћучче б мен>= дов>=ку не женитись, н>=ж отсе бачити тебе без пам’€т>= >= гласу!

ј про те йому й байдуже, що молода його розливаЇтьс€ сл>=зьми над >=ншим та взиваЇ серденьком.

Ч Ќе знаю, пане гетьмане, Ч каже Ўрам, Ч €ке в тебе й серце, щоб возитись коло сього собаки!

Ч ј що ж, батьку? ’>=ба так отсе його й покинути?

Ч fа нехай би пропадав ледащо, €к заслужив!

Ч Ќ>=, батьку, в>=н не так думав, виручаючи з б>=ди мою голову.

Ч ¬иручаючи з б>=ди голову! ј тепер трохи не згубив тоб>= молодоњ!

Ч ћолода, батьку, знайшлась би й друга, а ирила “ура другого не буде.

Ћес€ дослухалась до його мови. Ђfак от €к в>=н мене любить!ї Ч подумала соб>= небога, >= серце њњ нав>=ки од —омка одвернулось.

Ўрам тож посупивсь. ’оть >= не сказав, да подумав: Ђ…ому жаль с>=чового розбишаки, а що м>=й ѕетро лежить без пам’€т>=, про те йому й байдужеї.

ј —омку не байдуже було й про ѕетра. ”поравшись коло запорожц€, кинувсь >= сюди:

Ч ўо пан ѕетро? „и Їсть над>=€? Ч питаЇ в Ўрама. Ч ¬>=зьм>=ть мою опанчу та припн>=ть м>=ждо коней.

Ч леди вже, пане гетьмане, свого запорожц€, Ч каже понуро Ўрам, Ч а в пана ѕетра Їсть батько.

“а, зи€вши з себе р€су, >= прип’€в до коней. ѕоложили на р€су м>=ждо двох коней ѕетра да й повезли до подв>=р’€, придержуючи.

Ч ќт де, синку, довелось мен>= колихати тебе у козацьк>=й колисц>=! Ч каже, йдучи позад його, старий батько. Ч Ќе судив тоб>= бог закв>=тчатись смертними ранами за ¬крањну, а доскочив њх за чужу молоду!

—омко хот>=в положити в таку колиску й ирила “ура, Ч не пожаловав своЇњ саЇтовоњ опанч>=, €к тут де не вз€лось двоЇ запорожц>=в. Ќаскочили >= зараз розп>=знали, що сталось; не розпитували довго.

Ч ўо це, Ч кажуть, Ч панове, ви хочете робити з нашим братчиком? Ќевже в>=н такий сирота, що €кби не городов>= козаки, то отут би й оставсь на степу, зв>=рю та птиц>= на поталу? Ќ>=, панове! ўе зроду братчик братчика у чужих руках не кидав. ќддайте нам його! в нас своњ л>=ки Ч зараз поставимо його на ноги.

fа не дожидаючись довго, моргнули чорногорцев>=, схопили ирила “ура, один за плеч>=, другий за ноги, положили поперек коней перед собою да й помчались, €к т>=њ демони. Ѕогдан „орногор сл>=дом за ними. ј ѕетра везли тихою ступою, з обережн>=стю. —омко пов>=в за руку Ћесю, про здоров’€ питав, голубив; да вона вже до його була не та; за жалем да за тугою н>= слова йому не промовить.

ѕройшли за €рок, аж ось >= „ереваниха њде назустр>=ч. ¬асиль Ќевольник, не жалуючи, поган€Ї коней. «рад>=ла мати, €к побачила свою Ћесю, що вже й казати! ј Ўрам смутно прив>=тав „ереваниху:

Ч Ѕач, Ч каже, Ч нене, чого тво€ дочка наробила. ”же де зам>=шаЇтьс€ ваш ж>=ночий р>=д, то добра буде мало.

ѕосумовавши „ереваниха над ѕетром, розпитавши в дочки, €к що було, аж сплакнула да й каже:

Ч ”же ж, панотченьку, коли таке лихо склалось через мою Ћесю, то ми з нею мусимо й запоб>=гти сьому лиху. ¬ез>=ть пана ѕетра до нас у ’марище. Ќе будемо ночей досипати, а вже його на ноги поставимо. я на своЇму в>=ку довол>= попов’€зала ран козацьких, да й Ћес€ мо€ до сього д>=ла здатна. Ќемов господь нам >= поможе!

Ўрам >=згодивсь, щоб везти ѕетра просто до ’марища; а „еревань запросив гетьмана >= вс>=х при йому значних козак>=в до себе в гост>=.

“од>= „ереваниха з Ћесею поњхала попереду, щоб усе дома €к сл>=д спор€дити. fорогою Ћес€ дес€ть раз розказовала матер>=, €к бивсь ѕетро >=з ирилом “уром; >= вже чи дуже, чи н>= клопоталась у ’марищ>= „ереваниха, щоб заготовити л>=жко недужому, а вона б>=льш н>= про що й не дбала. ” к>=мнат>=, де перше сама спала, послала йому на свойому л>=жков>= перину, убрала сволок св>=жими, щонайкращими кв>=тками, зав>=сила в>=кно шитою хустиною, >= вже й р>=дна сестра не буде така до брата, €к вона була до б>=долахи ѕетра. ост>= „ереванев>= пили, њли, бенкетовали в ’марищ>= або пробували з гетьманом у иЇв>= за в>=йськовими речами; „ереваниха њх трактовала; а в Ћес>= т>=лько було й роботи, що копати кор>=ннЇ, варити з>=лл€ да сид>=ти над недужим. fопомагав њй ¬асиль Ќевольник.

ѕетро м>=й мов удруге на св>=т народивсь. ўо йому тепер, що Ћес€ не його суджена? ¬она його любить Ч б>=льш йому н>=чого й не треба. „и раз же то в недуз>=, одкривши оч>=, не то вв>= сн>=, не то на€ву, бачив в>=н, €к вона, нахилившись над ним, п>=дстер>=гала, чи вгору, чи вниз >=де його здоров’Ї? як мати дитинку забавл€Ї очима, щоб воно њй усм>=хнулось, так вона загл€дала йому в в>=ч>=, дов>=дуючись, чи вернувсь в>=н >=к пам’€т>=.

ј в>=н же то, ослабши ус>=м т>=лом, жив т>=лько серцем, >= хоть не зм>=г двигнути н>= рукою, н>= ногою, а серце билось, €к вода в джерел>= в криниц>=. Ќе бажав би в>=н н>= жизн>=, н>= здоров’€, коли б йому так >= вмерти, дивл€чись у т>=њ оч>=, €к у чисту воду. ” саду щебече соловейко; запашний в>=терець пов>=ваЇ в в>=кно кр>=зь цв>=т садовини; тихе сонечко, заходючи, граЇ по ст>=н>= з вишневими в>=тами; коло його сидить його Ћес€, бере його за руку, прикладуЇ свою долоню йому до гар€чоњ голови… Ќ>=, не треба йому н>= жизн>=, н>= здоров’€, дайте йому отак зомл>=ти, заснути >= не прокидатис€ дов>=ку! ќтже здоров’Ї почало брати гору, наповн€ло козацьке т>=ло, €к вода колод€зь; >= губи зачервон>=ли, >= оч>= заграли.