Ћес€ полюбила —омка >=ще тод>=, €к в>=н було носить њњ на руках >= даруЇ њй то золот>= сережки, то добре намисто. <=ще тод>= звав в>=н њњ своЇю судженою >= зложив з „ереванихою руки. „ереванев>= здавалось жартами таке залиц€нн€, а вони з „ереванихою не жартують словами. « щирого серц€ зове в>=н њњ своЇю ненею, з щирого серц€ зове вона його своњм з€тем. <= зросла Ћес€, його кохаючи, кохаючи щиро д>=вочим серцем. ўо т>=лько в п>=сн€х висп>=вують про те коханнЇ, усе вона складала у своЇму серц>=. ќтже зове вже в>=н њњ своЇю й молодою, т>=лько все воно вийшло не так, €к то вона соб>= компоновала. ѕро >=нш>=њ реч>= клопочетьс€ в>=н >=з старим Ўрамом, про >=нш>=њ реч>= широко розмовл€Ї, а њњ мовби нема йому й на св>=т>=. «ащем>=ло горде д>=воче серденько, да мовчала небога, не сказала й матер>=.

ј що ж ѕетро? ѕетро зараз п>=сл€ об>=д уз€в рушницю >= п>=шов у гай, н>=би на польованнЇ. ѕроблукав сердега по гаю до самого вечора. ¬ернувсь на подв>=р’Ї, аж там ус>= весел€тьс€. ом>=н справили такий, мов справд>= на бенкет>=. <=нш>= й до нього прис>=пались >=з кубком, а йому притьмом прийшлось так, €к сп>=вають у п>=сн>=:

„омусь менi, братцi, горiлка не п’Їтьс€:

оло мого серц€ мов гадина в’Їтьс€!

—iли за вечерю, аж ось iзнов iде ирило “ур, тiлько вже без побратима.

Ћес€ не вийшла вечер€ти. –озгор>=лась >= рознемоглась сердешна д>=вчина, що притьмом мусила „ереваниха посилати у хут>=р до чернечого пас>=чника пo шептуху. ѕрийшла шептуха >= наварила €когось з>=лл€, щоб напоњти на н>=ч, да й сама бабус€ осталась ночовати на подв>=р’њ. Ќадвеч>=р ублагала була мати Ћесю розд€гтись да л€гти спать; €к же почула Ћес€ ирила “ура голос, то так >= затрусилась; >= вже шкода було й казати њй про сон! Ѕо€лась заснути, щоб не вхопив той пугач њњ сонну. Ќе вонтпила вона, що сей пройдисв>=т не своЇю силою дише, бо не раз чувала про запорозьке характерство.

ј ирилов>= “уру, мабуть, були жарти з того д>=вочого жаху. —>=в за вечерю, да зараз >= почав викидати.

Ч Ќу, панове, Ч каже, Ч тепер € вже зовс>=м налагодивсь у дорогу.

Ч ” €ку се? Ч питаЇ —омко.

Ч “а в „орну ж ору.

Ч ”се-таки туди? “и не покинув своЇњ думки?

Ч оли ж се бувало, пане гетьмане, щоб наш>= братчики, задумавши що-небудь, покинули свою думку, мов €ку химеру? ѕро що >=ншому >= згадати страшно, те низовець, сид€чи над широким морем-лиманом, викомпонуЇ, вим>=зкуЇ >= вже х>=ба лусне, а не покине своЇњ гадки. “ак отеЇ й мен>= прийшлось, бачу, або луснути, або доказати слави, бо вже не дурно щось мою “урову голову так заморочили д>=воч>= оч>=.

Ч <= тоб>= отеЇ, запорожцев>=, отшельников>=, не сором признатись? Ч каже Ўрам, бо й в>=н, старий, розв>=шав уш>=, €к пон>=с той своњ бал€ндраси. Ч ј що скаже товариство, €к дочуЇтьс€, що кур>=нний отаман так осрамив своњх братчик>=в?

Ч Ќ>=чого не скаже, бо € вже тепер вольний козак.

Ч як то тепер вольний? ј перше ж х>=ба був невольний?

Ч ” нас, панове, поки козак не випишетьс€ з коша чи з курен€, то слухай с>=човоњ старшини, так €к >=гумена. «нюхайсь тод>=, коли хоч, з бабою, то знатимеш, поч>=м к>=вш лиха! “>=лько наш чернечий устав кращий од монастирського. ” нас, скоро чолов>=ка спантеличить мирська суЇта, то в куну або до кози не саджають, а зараз Ч >=ди соб>= к нечист>=й матер>=! ¬ибрикайсь на вол>=, коли дуже розжир>=в на товариському хл>=б>=! <= чи раз же то трапл€лось, що сердешний с>=ромаха попогасаЇ по городах, ухопить, €к там кажуть, шилом патоки та, побачивши на власн>= оч>=, що чортмаЇ в св>=т>= н>=чого путного, покине ж>=нку й д>=тей, вернетьс€ в кур>=нь: Ђй, братчики! ѕрим>=те мене знов м>=ж товариство! „ортма на св>=т>= добра! Ќе стоњть в>=н н>= радост>=, н>= печал>=ї! ј братчики тод>=: Ђј що, ледащице! ”хопив шилом патоки? Ѕери лишень кор€к та випий з нами с>=Їњ дури, то, може, порозумн>=йшаЇш!ї ќт б>=долаха с>=даЇ м>=ж милим товариством, п’Ї, розказуЇ про своЇ городове житт€ з ж>=нкою та з д>=тьми; а т>=њ слухають, кепкують з його, €к >=з блазн€, та т>=лько за боки берутьс€. “ак >= м>=й пок>=йний панотець, Ч нехай царствуЇ, Ч њзд€чи колись >=з прощальником по городах, натрапив на так>= оч>=, що й товариство йому стало не миле Ч замутив зовс>=м лукавий йому голову. Ќу, виписавсь >=з курен€, с>=в хуторком десь коло Ќ>=жен€, >= господарство, >= худобчину зав>=в, >= д>=ток сплодив двойко Ч карапуза-хлопчика та скверуху-д>=вчинку. “>=лько рок>=в через п’€ть чи що, так йому обридло все в господ>= >= в пол>=, €к приборканому степовому птаху. —умуЇ та й сумуЇ козак; бо чи статечна бак р>=ч Ч >=сповнити козацьку душу ж>=нкою-квочкою та д>=тьми-пискл€тами? озацькоњ душ>= >= ввесь св>=т не сповнив би: увесь св>=т вона прогул€ла б >= розсипала, €к тал€ри з кишен>=. “>=лько один бог може њњ сповнити…

Ч ўо ж сталось >=з твоњм батьком? Ч спитав —омко. Ч “и-бо вже коли говориш, то говори одно; а то разом хочеш буть >= за попа, >= за д€ка.

Ч <=з моњм батьком? Ч каже ирило “ур, мов кр>=зь сон, бо звернув свою розмову на такий лад, що й голову понурив… Ч ге! я ж кажу, що м>=й батько, скоро розчовпав, що пожививсь €к собака мухою, то й заскучав по братчиках. ”же не раз казала йому мо€ мати, так €к та ж>=нка в п>=сн>=:

ўо ти, милий, думаЇш-гадаЇш?

ћабуть, мене покинути маЇш:

–ано встаЇш, кон€ напуваЇш,

овтенького вiвса пiдсипаЇш,

«еленого сiнц€ пiдкладаЇш;

¬ сiнечки йдеш Ч нагайки питаЇш,

¬ комору йдеш Ч сiдельц€ шукаЇш;

fит€ плаче Ч ти не поколишеш;

¬се на мене важким духом дишеш!

“iлько батько мiй не пускавсь у такi жалiбнiњ розмови, €к той козак iз своЇю жiнкою, а, надумавшись сам собi, сiв на кон€, ухопив на сiдло карапуза-синка свого, себто мене ледачого, та й гайда на «апорожжЇ. Ќе виб>=гала ж за ним усл>=д мо€ пан>=матка, €к у т>=й п>=сн>=, не хапала за стремена, не прохала вернутись, напитись варенухи, прибратись у голубий жупан та хоч раз >=ще подивитись на свою милу. <= жупани, >= худобу покинув в>=н њй на прожиток, а сам у семр€з>= убравсь за границю бабського царства. ќт же й мен>=, бачц€, доведетьс€ йти батьк>=вським сл>=дом!

Ч Ќу, бери ж кубок, Ч каже гетьман, Ч да п>=дкр>=пись на дорогу. fо „орноњ ори не близький св>=т. ќсь >= ми погладимо тоб>= дорогу.

Ч f€куЇмо тоб>=, пане гетьмане! Ч каже ирило “ур, клан€ючись низенько. Ч ”же коли ти й сам гладиш мен>= дорогу, то будь певен, що € свою кралю перевезу гарненько в „орну ору.

Ч ўо ти думаЇш, синку? Ч каже нишком гетьманов>= Ўрам. Ч “и знаЇш, що за божев>=льн>= люде с>= комишники: не розбере њх >= сам нечистий. Ќе в>=р, бо то зв>=р, хоть не вкусить, то зл€каЇ! fержи, синку, в голов>= сю пословицю. Ќа юродивих >=нод>= справд>= находить безум>=Ї.