Серед Аравії є велика балка. Йдіть до тієї балки й зразу починайте копати дірки — схрони.

І, не гаючись, засновуйте самостійну й ні від кого не залежну державу.

Як копатимете дірки, співайте: «О, майн лібер Августін», — Гітлер почує й прийде до вас, обніме всю владу і заживете в своїй державі.

Доведеться, ясна річ, «перехреститися» на магометанство, та хіба не все одно вам, кому молитися: чи богові, чи аллахові, чи чортові, аби «шмат гнилої ковбаси».

Ну, як же тут не воскликнути:

— Радуйся, сороко, радуйся, вороно, радуйся, горобче — великий чудотворче!

До того вже запліднилось на справжню соборну самостійну і ні від кого не залежну державу, що ось-ось тільки — стук-стук! — шкаралупа — трісь! — вона, голубочка, — така ж уже самостійна, така ж уже незалежна, жовто-блакитненьким пушком припушена, — тільки:

— Ців-ців! Я єсть, мовляв! Вилупилась!

І увесь світ, усі держави, всі дипломати хором як гаркнуть:

— В-и-и-з-наємо-о-о!

Ви ж самі тільки подумайте! Сам пан гетьманич (його ясновельможність!) Данило, наслідник і спадкоємець ясновельможного гетьмана Павла Скоропадського, аж у Канаду виїхали, з дипломатичною метою: «Дайте не минайте».

Чули про гетьманича Данила?

Не чули!

Ну, почуйте. Дуже інтересно!

Павло Скоропадський, по державних німецько-самостійних трудах, кажучи державною мовою, «дуба врізали» й залишили по собі наслідника, свого синка Данила, який і обняв гетьманський престол, з титулом поки що «гетьманича».

Що таке «гетьманич»?

Ну, як би це вам пояснити?..

Як узять на горобця, так це ще не зовсім горобець, а, сказать би, — голоцюцьок.

А на гетьмана вже їх будуть коронувати потім, як уже вони повоюють древнюю столицю українську — Київ.

Тоді, значить, як вони Київ повоюють, тоді вже, значить, висвятяться на гетьмана.

Усі відьми на Лисій горі ретельно до того свята готуються.

У Канаді пан гетьманич Данило ходять з торбами від Монреаля до Вінніпега й співають попідвіконню, як оті старці-лірники:

Верховний правитель, виходить, є!

Тут тільки не зовсім іще ясно, що ж із Бандерою робити.

Бандера ніби рвонув до Швейцарії самостійну державу будувати.

Там і безпечніше, та й швейцарського сиру легше вкрасти, бо не всі швейцарці ще розшолопали, що воно за їден, той Бандера.

А він і звідтам надсилає привітання самостійній державній дірці:

«Вітаю, мовляв, усіх, хто за самостійну бореться! Тримайся, хлопці! Як пощастить хапонуть грубий кавалок сиру, надішлю і вам! Ох, і смачний! Ваш фюрер Бандера».

Виходить, отже, що верховних аж два: гетьманич Данило і фюрер Бандера?

Чи ж вони помиряться?

Максим Рубай (був такий у дірці за верховного головнокомандуючого всім вошивим військом) подався на дипломатичну роботу, бо послів, послів для самостійної держави треба, та ще послів!

Та не тільки послів, а й міністра ж закордонних справ треба!

Аякже ж?!

Держава ж, та ще й самостійна.

Так ото Рубан чи не на міністра випинається?!

Знову ж таки й тут чи не вийде катавасія, бо й пан Мудрий (цікаво, в якім саме місці в нього мудрість сидить?) теж на закордонного міністра пнеться. Отож він підписав угоду з заграничними поляками про спільні дії.

Теж, значить, кричатиме:

— Чому Рубан за міністра, а не я?.. Рубан у дірці весь час сидів, який з нього міністр! А я за кордоном увесь час був. Усі передпокої знаю, де лизати і кого лизати знаю, де цілувати і куди цілувати — я все знаю.

Як уже вони помиряться, то вже й не сказати.

Послали ще дипломата до Туреччини, бо прочули, що турки широкі штани носять, — якщо вдасться вимолити кілька пар турецьких штанів, то з одної пари можна буде три-чотири пари для свого війська пошити, — от військо й буде зодягнене.

Отакі-то діла самостійні й незалежні…

Волюнтаризм походить од латинського слова «voluntas», що значить — воля, хотіння.