Шрифт:
У кутку на гнилій соломі захльобисто хріп суверенів помічник, він же і підсуверен, Оверко Блисьп'ята.
Суверен копнув носком підсуверена.
Той замукав і кліпнув очима:
— Му!
— Оверку! Нема ні краплини?
— Видудлили!
— А фінанси наші як?
— Одна німецька марка та й та хлібом склеєна, бо подерлась.
— Аз державними податками як? Надходять?
— Вчора давив на картоплищі одну стару бабу! Все видавив, крім грошей!
— Криза, виходить?
— Криза.
— Слухай, Оверку, держава ми чи не держава?
— Держава.
— Позику треба оголосити.
— Яку позику?
— Внутрішню! Державну!
— А хто ж нам і що позичить?
— Позичить! Налякати тільки треба!
Глупої ночі підметами та городами продерлися-таки суверени до села.
Хатах, мабуть, не менше, як у трьох, пощастило: їм оголосити внутрішню державну позику та будівництво самостійної і ні від кого не залежної державної дірки.
Націляючись з обріза й пошарпаного німецького автомата, «загітували» в одній хаті бабу Явдоху передплатити облігацій тої позики на 61 копійку, баба Горпина в другій хаті кинула карбованця, а дід Яків у третій хаті дав руб двадцять, побажавши самостійній державі такого державного устрою:
— Беріть! За печінку б вас узяло!
Державний золотий фонд було знайдено.
Взялися складати державний бюджет.
Основні видатки, само собою розуміється, на первак і на солоні огірки…
— Одягай, Оверку, спідницю та чухрай на базар, бо в штанях не проскочиш.
— Та там уже з тої спідниці самі оборки залишилися. Той раз баба Вівдя впізнала, вхопилась за спідницю з криком:
— Ось цей вурдалака з дірки! Держіть, — кричить, — людоньки добрі!
Насилу вирвався.
— А ти обережно. Ну, йди! Та не барись, бо треба державний бюджет виконувати. Так нудить, так уже нудить…
Підсуверен Оверко приніс-таки півлітра: довго торгувався, доки непомітно сунув у кишеню і в натовпі зник.
Надвечір у суверенів уже в голові не гуло і не так їх уже нудило.
Виконавши головні статті державного самостійного бюджету, суверени навіть заспівали самостійного гімна:
Ой гакнемо з гаківницьТа блиснемо п'ятами!А на ранок знову думали, в якій хаті і в якої баби ще оголосити внутрішню державну позику на відбудову самостійної й ні від кого не залежної державної дірки.
«Визволителі з самостійної дірки»
Гетьман Павло Скоропадський. Ясновельможний, безперечно. Сів на гетьманський «престол» у Київському цирку 1918 року. «Престол», що він дуже хитався, із усіх боків підтримували німецькі багнети німецького кайзера Вільгельма II.
Прогетьманував щось місяців, мабуть, із шість, а то й менше, і, вірний своєму прізвищеві, — скоро впав під ударами робітників, селян та Червоної Армії.
Умів красти золото, на яке й жив потім у Німеччині, видаючи гетьманські універсали до курей, свиней і німецьких бюргерів, що возили йому пиво.
Будував, одне слово, гетьманську Україну…
Про нього співали такої пісні:
Скоропадська Україна —Від Києва до Берліна.Петлюра. Це той «лицар», про якого співали:
Під вагоном територія,А у вагоні директорія…А потім — і дуже швидко — не стало ні території, ні директорії.
Десь у Парижі на якомусь заштатному кладовищі запетлюрилася директорія разом з двохметровою територією.
А потім забандерилося в німецькій касці, викинутій із гестапо…
Об'єдналася фашистівська свастика з жовто-блакитним тризубом…
На німецьких смітниках, та по темних лісах, та по хащах «визволялися» найщиріші самостійники…
Та й пішли вони до хазяїна свого з доповіддю про визвольну свою на Україні роботу.
А з хазяїна лишилися кістки тільки та картуз…
Хазяїн «визволився»…
І лишилася одна самостійна й ні від кого не залежна державна дірка…
І крякає над діркою чорний ворон:
— Не тратьте, куме, сили, сидіть уже на дні.
Визволилася Україна, соборна, Радянська Україна від усіх своїх «визволителів»…
Минуле і сучасне
Знаменитий (ох, і знаменитий же!) провід знаменитих українсько-німецьких націоналістів і їхні знамениті (ох, і знамениті ж!) ідеологи системи Донцових, Маланюків та інших донцовомаланюковатих і губами, і зубами, і перами галасували: