Ні, таки було мені дещо жаль, але не себе. Думаючи про Мімі, про те, що сталося з нею, я відчував дуже сильний жаль.

Щодо кохання з першого погляду, тут я цілком солідаризуюся з «Бітлз»: вірю, що воно «трапляється повсякчас» [377] . Але не зовсім так вийшло у нас з Сейді, хоча я й обняв її вже під час першого знайомства, до того ж прийнявши собі в праву долоню її ліву грудь. Отже, я солідаризуюся також з Мікі й Сільвією, котрі оголосили, що «кохання — це дивина» [378] .

У середині липня в південно-східному Техасі може бути нестерпно спекотно, але субота після їх одруження виявилася ідеальним днем, з температурою під вісімдесят [379] і купками пухких, білих хмаринок, що блукали по небу кольору вицвілого комбінезона. Довгі смуги світла і тіней тягнулися через заднє подвір’я Мімі, що являло собою ледь-ледь похилу галявину, яка закінчувалася мутним потічком, котрий Мімі називала Безіменним ручаєм.

Майоріли звисаючі з дерев золотаві й сріблясті стрічки — кольори Денголмської школи — і пінята дійсно була, звабливо підвішена на випнутій вбік гілці цукрової сосни [380] . Жодна дитина не пройшла під нею без того, щоб кинути вгору нетерплячий погляд.

— Після обіду діти отримають ломаки й зіб’ють її, — промовив хтось просто в мене за спиною. — Цукерок і іграшок вистачить для всіх niсos [381] .

Обернувшись, я побачив Майка Косло, елегантного (як легка галюцинація), у тісних чорних джинсах і білій сорочці з відкритим горлом. За спиною в нього висіло на шнурку сомбреро, і був він підперезаний багатоколірним шальовим поясом. Я побачив також інших футболістів, включно з Джимом Ла-Дью, вбраних таким же, трішки кумедним, чином, котрі циркулювали з тацями в руках. Майк із кривуватою усмішкою підніс до мене свою тацю: «Канапе, сеньйоре Емберсон?»

Я взяв собі дитинча креветки на шпичачку й занурив його в соус.

— Гарний прикид. Майже як у Спіді Ґонзалеса [382] .

— Тільки не починайте. Якщо бажаєте побачити справжній прикид, погляньте на Вінса Нолза. — Він показав поза сітку, де гурт вчителів незграбно, проте з захватом грав у волейбол. Поза ними я побачив Вінса у фраку й циліндрі. В оточенні дітлахів, котрі захоплено дивилися, як він висмикує стрічки з чистого повітря. Чудове видовище, якщо ти достатньо юний, щоб не помітити кінчик одної зі стрічок, що стирчить в нього з рукава. Виблискували на сонці його наваксовані вуса.

— Взагалі-то, мені більше подобається прикид Сіско Кіда [383] , — сказав Майк.

— Не сумніваюся, що ви пречудово виконуєте роботу офіціантів, але хто, в ім’я Бога, намовив вас так нарядитися? А тренер знає?

— Мусить, він тут.

— О? Я його ще не бачив.

— Він там, біля барбекю, наливається разом з іншими піддувайлами. А щодо цього вбрання… Міз Мімі вміє бути дуже переконливою.

Мені згадався підписаний мною контракт, і я зітхнув:

— Знаю.

Майк понизив голос:

— Ми всі знаємо, що вона хвора. Крім того… я ставлюся до цього, як до акторської гри. — Він встав у позу тореро, нелегку, якщо пам’ятати, що в руках в тебе таця з канапе. — Arriba! [384]

— Непогано, але…

— Я знаю, я поки не увійшов у роль. Ще не занурився, правильно?

— Цей метод годиться хіба що для Брандо [385] . Який у вас із хлопцями розклад на осінь, Майку?

— Останній рік? Джим у кишені? [386] Я, Генк Альварес, Чіп Вігінс і Карл Крокет у лінії? Виграємо чемпіонат штату і той золотий м’яч опиниться в нашій шафі разом з рештою трофеїв.

— Мені подобається твоя диспозиція.

— А ви робитимете спектакль цієї осені, містере Емберсон?

— Планую.

— Добре. Класно. Підберіть і мені роль… але з моїм футболом я тільки на маленьку роль здатний. Послухайте цей бенд, вони непогано грають.

Бенд грав набагато краще, ніж непогано. На барабані була написана назва гурту «Лицарі». Вокаліст, ще ніби підліток, завдав рахунком темп, і бенд вжарив гарячу версію старої пісні Річі Веланса «Ох, моя голова», та ні, не такої вже й старої, як на літо 61-го, хоча сам Річі вже понад два роки, як був мертвий [387] .

Я з пивом у картонному стакані підійшов ближче до сцени. Голос вокаліста здався знайомим. І звук електрооргана також, що відчайдушно бажав бути схожим на гру акордеона. І раптом «клац» у голові. Цей хлопець — це ж Даґ Сем [388] , і не мине багато часу, як він буде створювати вже власні хіти: наприклад, «Вона така рухлива» або, скажімо, «Мендосино». Це буде вже під час «Британського вторгнення», а отже, цей бенд, що в оригіналі грає «техано-рок», прибере собі псевдобританську назву «Квінтет сера Даґласа» [389] .