Від цієї згадки – його пальці на її шкірі в яскравому світлі сонця – вона заплакала ще гіркіше.

– Я розумію, Ти не маєш справи з духами – звісно, окрім Духа Святого, – але хоч би уві сні? Я знаю, що прошу забагато, але… о Боже, в мені наче діру сьогодні прорубали. Я не уявляла, що в людині може бути така діра, і я боюся туди провалитися. Якщо Ти зробиш це для мене, я також щось для Тебе зроблю. Тобі варто тільки попросити. Будь ласка, Боже, усього лише доторк. Або слово. Хоч би уві сні, – вона набрала повні груди повітря й зітхнула. – Дякую тобі, Господи. Хай буде по-твоєму. Сподобається мені це чи ні, – посміхнулася вона втомлено. – Амінь.

Розплющила очі і, тримаючись за край столу, підвелася з колін. Зачепила ліктем комп’ютер, і його екран моментально засвітився. Він завжди забував його вимкнути, але принаймні не вимикав з розетки, тож акумулятори хоч не розряджалися. І «робочій стіл» на своєму комп’ютері він тримав у кращому порядку, ніж вона на своєму; в неї екран завжди був захаращений завантаженими файлами й електронними нагадуваннями. А на його «робочому столі», акуратно розташовані під іконкою хард-диска, завжди висіли тільки три папки: ПОТОЧНЕ, де він тримав інформацію про поточні розслідування; СУД, де він тримав список тих (включно з собою), хто наразі є свідком – де саме і в якій справі. Третя тека називалася САДИБА МОРІН-СТРИТ, де він тримав усе, що стосувалося домашніх справ. Їй дійшло, що, відкривши цю теку, вона може знайти там щось про генератор, а їй потрібно це знати, аби підтримувати його в робочому стані якомога довше. Генрі Моррісон із поліцейської дільниці, напевне, залюбки підключить їй новий балон з пропаном, проте чи є в неї запасний балон? Якщо ні, треба придбати в Берпі або в «Паливі & Бакалії», поки їх не розкупили.

Вона вже поклала пальці на мишку, та щось її утримало. Помітила на екрані ще й четверту папку, причаєну в лівому нижньому кутку. Ніколи раніше її не бачила. Бренда намагалася пригадати, коли востаннє дивилася на екран цього комп’ютера, і не змогла.

ВЕЙДЕР, було написано там.

Авжеж, у Міллі живе одна-єдина людина, котру Гові іменував Вейдером, на кшталт того Дарта з «Зоряних війн», – це Великий Джим Ренні.

Заінтригована, вона пересунула туди курсор і двічі клацнула, побоюючись, чи не захищена ця папка паролем.

Так і виявилося. Вона спробувала набрати слово WILDCATS, яким відкривалася папка ПОТОЧНЕ (Гові не захищав паролем СУД), і вгадала. Всередині знайшлося два документи. Один називався ПОТОЧНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ. Другий файл, у форматі PDF, називався ЛИСТ ВІД ГПШМ. Мовою Гові це означало Генерального прокурора штату Мейн. Вона клацнула цей файл.

Бренда читала лист зі зростаючим здивуванням, і сльози висихали на її щоках. Перше, на що вона звернула увагу, було звертання: не Шановний шефе Перкінс, а Дорогий Дюк.

Хоча лист було складено не мовою Гові, а на юридичному жаргоні, деякі фрази просто впадали у вічі, немов їх було надруковано жирним шрифтом. Перша – неправомірне присвоєння міських коштів і ресурсів. Наступна – більш ніж імовірна участь виборного Сендерса. Далі – сукупність посадових злочинів виявилися більш глибокою й широкою, ніж нам уявлялося три місяці тому.

А наприкінці, вже ніби не просто жирним шрифтом, а великими літерами: ВИРОБНИЦТВО І РОЗПОВСЮДЖЕННЯ НЕЛЕГАЛЬНИХ НАРКОТИКІВ.

Виглядало так, що молитву її було почуто і відповідь вона отримала, хоча абсолютно неочікуваним способом. Бренда сіла на стілець Гові, клацнула на файлі ПОТОЧНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ в папці ВЕЙДЕР і продовжила спілкування зі своїм покійним чоловіком.

Промова Президента – задовге підбадьорення, обмаль інформації – закінчилася о 24:21. Расті Еверет подивився виступ по телевізору в кімнаті для відпочинку на третьому поверсі лікарні, востаннє проглянув папери з клінічними даними і вирушив додому. У його медичній кар’єрі траплялися й клопітніші дні, але ніколи ще він не відчував такого занепокоєння, такої зневіри щодо майбутнього.

Будинок стояв темний. Вони з Ліндою балакали на тему придбання генератора минулого року (і позаминулого теж), бо Честер Мілл кожної зими залишався без електрики, бувало, й на чотири-п’ять днів, те саме також траплялося разів по два щоліта; Електрокомпанія Західного Мейну не належала до найнадійніших постачальників послуг. Усі ті балачки закінчувалися однаково: вони не можуть його собі дозволити. Можливо, якби Лінда працювала в поліції на повну ставку, але ні вона, ні він цього не бажали, поки їхні дівчатка ще такі малі. «Принаймні в нас добра піч і до чорта дров. Якщо до цього дійде».

У бардачку лежав ліхтарик, але, коли він його ввімкнув, той видав бляклий промінь і вже через п’ять секунд умер. Расті пробурмотів гидке слово і нагадав собі, що завтра треба прикупити батарейки – тобто сьогодні вдень. Звісно, якщо працюватимуть крамниці.

– Якщо після дванадцяти років життя в цім домі я не знайду дорогу, я мавпа.

Авжеж, так воно й є. Цього вечора він дійсно почувався мавпою – тією, котру лише щойно зловили, привезли у звіринець і замкнули в клітці. І тхнув він, безперечно, як та мавпа. Мабуть, треба стати під душ перед тим, як лягати…