Барбі витер скривавлений рот сподом долоні, подумавши: «З халепи та й в багнище; чорти б тебе забрали…»

Єдиним, що з усього цього почув Расті, було слово медик, яке вигукував Барбі. Нарешті він промовив його й сам.

– Я медик, містере Дінсмор. Расті Еверет. Ви мене знаєте. Дозвольте мені оглянути вашого хлопчика.

– Пусти його, Алдене! – схлипнула Шеллі. – Дай йому оглянути Рорі!

Алден послабив обійми на синові, котрого він гойдав у себе на колінах, де джинси уже геть просякли кров’ю. Рорі тут же знов затулив собі обличчя руками. Расті обережно, якомога делікатніше взявся за його руки і опустив їх долі. Він надіявся, що не побачить там того, чого найбільше боявся, проте очниця зяяла порожнечею, заповненою лише стікаючою кров’ю. І мозок за очницею теж постраждав сильно. Неочікуваним стало те, що сліпо тупилося в нікуди підкочене під лоба вціліле око хлопчика.

Расті почав стягувати з себе сорочку, але проповідник уже тримав у руках свою. З голого торса Коґґінса, худого й білого спереду, а на спині вкритого перехресними червоними рубцями, стікав рясний піт. Він простягнув сорочку Расті.

– Ні, – відказав Расті. – Порвіть її, порвіть.

Лестер спочатку не зрозумів. А тоді роздер сорочку навпіл. Тепер уже прибула й решта поліцейського контингенту і кадрові копи – Генрі Моррісон, Джордж Фредерік, Джекі Веттінгтон, Фредді Дентон – кричали на новачків позаштатників, щоб ті хутчіш ворушилися, допомагали відтісняти натовп, очищати місцевість від роззяв. Молоді взялися за справу з дорогою душею. Декого збили з ніг, серед них і знамениту мучительку ляльок «Братц» Саманту Буші. Малюк Волтер сидів у Саммі в рюкзачку-кенгуру, тож, коли вона гепнулася гузном, заверещали вони разом. Навіть не поглянувши, через них переступив Джуніор Ренні, вчепившись у матір пораненого Рорі, він і її мало не повалив додолу, та тут втрутився Фредді Дентон.

– Гей, Джуніоре, облиш! Це мати того хлопця! Відпусти її!

– Поліцейська брутальність! – лежачи на траві, заходилася Саммі Буші. – Поліцейська бру…

Аж тут разом з Картером Тібодо (звісно, тримаючи його за руку) підоспіла Джорджія Руа, найсвіжіша рекрутка тепер уже опанованого Пітером Рендолфом департаменту поліції. Джорджія попхнула чоботом Саммі одну цицьку – ударом це не можна було назвати – й промовила:

– Стули пельку, ти, лесбійська курво.

Джуніор дав спокій матері Рорі й підійшов туди, де стояли Мел, Картер і Джорджія. Вони свердлили очима Барбі. Джуніор приєднав до їхніх і свій погляд з думкою, що цей кухар весь час навертається йому, немов та чортова нерозмінна монета. Подумав, що Бааарбі пречудово виглядав би в сусідній камері з Семом Нечупарою. А ще Джуніор подумав, що служити копом – це такий подарунок долі; саме це допомогло йому врешті позбутися болю в голові.

Расті взяв половинку розідраної сорочки Лестера і ще раз розірвав навпіл. Згорнув один шматок і вже мало не приклав його до рани на обличчі хлопчика, та раптом передумав і віддав тампон батькові малого.

– Прикладіть це до…

Слова виходили незрозумілими; у горлі булькотіла кров, що затекла туди з його розбитого носа. Расті відхаркався, відвернувшись, сплюнув згусток у траву, а тоді спробував знову.

– Тату, прикладіть до рани. Злегка натискайте. Одною рукою притримуйте йому потилицю і натискайте.

Хоч і очманілий, батько хлопчика слухняно виконав наказ. Імпровізований тампон вмент просяк кров’ю, однак Алден Дінсмор явно трохи заспокоївся. Зайнятість конкретною справою допомагає. Майже завжди. Шматком, що залишився, Расті махнув Лестеру.

– Ще! – гукнув він, і Лестер почав рвати сорочку на дрібніші клапті. Піднявши руку Дінсмора, Расті прибрав перший тампон, котрий вже просяк повністю і став зайвим. Побачивши пусту очницю, скрикнула Шеллі Дінсмор.

– Ох, мій хлопчику! Мій синочку!

Прибіг дрібною риссю Пітер Рендолф, захеканий-засапаний. І все одно він набагато випередив Джима Ренні, котрий, пам’ятаючи про свій недоброякісний мотор, чвалав повільно вниз похилим полем по траві там, де натовп уже встиг протоптати широку стежку. І думав він про те, що ось якою хріновертю все тут обернулося. Надалі всі подібні заходи в місті мусять відбуватися тільки через дозвіл. І якщо він матиме до цього стосунок (а він матиме, як завжди), такий дозвіл отримати буде важко.

– Приберіть людей звідси, – гаркнув Рендолф офіцеру Моррісону. А коли Генрі відвернувся, щоб виконувати його наказ, гукнув: – Громадяни, відійдіть назад! Очистьте територію!

Моррісон і собі закричав:

– Офіцери, всі в шеренгу! Відтісняйте натовп. А хто впиратиметься, тих у кайданки!

Народ почав потроху відсуватися. Барбі затримався.

– Містере Еверет… Расті… вам не потрібна допомога? З вами все гаразд?

– Нормально, – відгукнувся Расті, і з його обличчя Барбі зрозумів усе, що хотів знати: з фельдшером все гаразд, лише ніс кровить. А от із хлопцем аж ніяк не гаразд, і ніколи не буде, навіть якщо він залишиться живим. Расті притулив свіжий тампон до кровоточивої очниці й знову поклав туди батькову руку.

– Підтримуйте йому потилицю, – нагадав він. – Тисніть сильніше. Сильніше.

Барбі вже було зробив крок назад, та тут хлопчик раптом заговорив.

– Це Гелловін. Не можна… ми не можемо…

Припинивши складати в черговий тампон шматок сорочки, завмер Расті. Він ніби знову опинився у спальні своїх дочок, вслухаючись у белькіт Дженні: «Це Великий Гарбуз у всьому винен!»

Він скинув оком вгору на Лінду. Вона теж почула ці слова. Лінда витріщилась, розпашілі до того щоки в неї враз побілішали.