Кароліна увімкнула електрочайник, знайшла каву у верхній шафці, помилувалась строкатою картинкою – макарони та крупи в прозорих прямокутних банках з червоними кришками, яскраві пачки кави та чаю, приправи в плетеному з лози кошичку. Пахне екзотичними спеціями та доброю кавою, добробутом пахне та щасливим сімейним життям.

Кавоварки, з якою ніколи справи не мала, навіть не торкалася. Запарила собі каву в горнятку з тонкої порцеляни, напівпрозорої, якщо подивитись на світло, з проступаючим крізь стінки малюнком. Подумки відзначила, що вибрала найкраще під впливом Марини. І ще трошки – того Павла Панча.

З вікна навіть глянути було лячно: така висота і така далечінь, заповнена будинками, зеленими плямами дерев та іграшковими машинами на дорогах.

Неквапливий обхід оселі з чашкою в руці переконливо довів: це помешкання створене для щастя. Великі вікна, майже нічим не затулені від безмежного блакитного простору з білими хмарками, сонячні плями на теплій підлозі, техніка-помічниця, з якою ще треба навчитись давати собі раду. Спальня, дитяча, вітальня, просторий передпокій, кухня з круглим столом і тацею, наповненою мандаринами та бананами, велика ванна кімната з трикутною ванною, пральною машинкою та сушаркою. Тепер уже знала, що сушаркою. А ще високим туалетним столиком з кремами та лосьйонами, великим кошиком для білизни, вистеленим зсередини бавовняною смугастою тканиною. У вітальні, біля вікна – музичний центр із сотнями чи навіть тисячами компакт-дисків у стільникових сховках.

Між трьома шафами з книжками – невеликі проміжки, у них – заглиблення у стіні, а там – колекція морських мушель на скляних поличках, деякі – з диню завбільшки, з довгастими равличими ріжками, з ніжними рожевими нутрощами, які загорілися від увімкненої підсвітки молочно-жовтим теплом, як та дорога порцеляна.

Де ж вона спатиме? Виходить, що тут, у вітальні з книжками та мушлями, біля музичного центру, на канапі, оббитій штучним леопардовим хутром.

Гаразд. Підколола волосся – і до роботи! Досить байдикувати.

Одного погляду на електричну плиту було достатньо, аби кинуло в розпач. Кароліна вперше бачила таку, з колами різного діаметра, немов намальованими на чорній лискучій поверхні. У куті – квадратик з незрозумілими позначками. Усе. Супу не буде. Ні, вона не може так зганьбитись у перший же день.

Набрала номер брата.

– Роберте, як увімкнути плиту?

– Зараз, – відповів брат.

У мобілці було чути голоси, шарудіння та кроки, він вийшов, мабуть, з якоїсь кімнати – і голосом, який відлунював від порожніх стін, докладно пояснив, на що треба натискати, і як регулювати температуру, і як увімкнути інше коло, не вимикаючи першого. Кароліна зосередилась так, що заболіла закушена губа. Ніколи у школі вона так уважно не слухала жодного пояснення, ті знання не були їй такими вкрай необхідними, як вміння впоратися з сучасною кухонною технікою, аби вчасно зварити племінницям суп.

Неймовірний вибух енергії стався з нею, коли приборкала того кухонного монстра. Вона і суп зварила, і ванну почистила, і поскладала розкидані іграшки та одяг дівчат, розклала на купки речі з сушарки, протерла підлогу, навчившись вправлятися з небаченою дотепер шваброю, схожою на дошку з волохатим шаликом. Сама розібралася, що й до чого, просто порухала всі пластмасові деталі – і зрозуміла, як витискати вологу з тої конструкції. Вдома вони мили підлогу старою татовою майкою, викручуючи її над відром з водою. На тому піднесенні, що її охопило, могла й два мішки квасолі перебрати, відділивши чорну від білої, і три кущі троянд пересадити, але прийшли Марина з дівчатами, і зупинили цей напад шаленої працездатності.

– Ну ти даєш! – тільки й сказала Марина. – Візьми малу, будь ласка.

Кароліна підхопила Амалію, стягнула з неї сандалики, панамку та кофтинку. Старша як почала говорити з порога, а чи ще й за дверима, то так і не закривала рота, сидячи на лавці біля входу й витрушуючи пісок з сандаль на щойно помиту підлогу.

До вечора Кароліна вже багато чого вміла – вмикати й наставляти на необхідний режим духовку, пральну та посудомийну машини, тостер та кавоварку. Марина всього навчила. А Кріста показала, як вмикати музичний центр, але Кароліна за відсутності господаря навіть не спробувала повторити.

Ніколи в житті Кароліна не вечеряла при свічках – думала, що це незручно, бо погано видно, що їсти… Марина увімкнула локальне світло на кухні – вздовж дашка верхніх шафок та над натюрмортом «Айва», запалила свічки, і кухня перевтілилась: м’яке освітлення та запах зелені в салаті перетворили її на покій у казковому замку. Дівчат цього разу нагодували наперед – вони бавились у своїй кімнаті.

До брата, заледве він подзвонив у двері, поспішили натомість усі. Роберт видався Кароліні доволі стриманим. Якби не подарунки, з якими він прийшов, вона вирішила б, що він їй не радий.

Перший сюрприз із великого паперового пакунка призначався дружині: олія для масажу, якій вона аж занадто зраділа. Другий подарунок – сестрі: дзеркальце в металевій оправі та гребінець з мереживним металевим руків’ям. Крісталіні – коробку з пазлами, Амалії – щось яскраве, з картинками, у прозорій упаковці. Кріста допомогла сестрі довідатись, що там, і вони витягли книжку-незмокайку для купання у ванні.

– Сьогодні – день захисту дітей, – пояснив Роберт, відшукавши свої капці під лавкою. – Вітаю!