9 На граніт накладає він (чоловік) руку свою, з коренем перевертає гори.

10 В скелях прорубує канали, й все дорогоцїнне вбачає око його.

11 Зупиняє протоки бурчаків і, що заховано в тьмі, все те на сьвітло виносить.

12 А де ж мудрість знайти? і де є місце розуму?

13 Чоловік не знає цїни її, й не знаходиться вона на землї живих.

14 Безодня говорить: Не в менї вона; та й море каже: Не в мене!

15 Не продається вона за золото та й не вимінюєсь її за срібло ваговите;

16 Не в цїнї вона з золотом Офирським, нї з дорогоцїнним ониксом, нї з сафіром.

17 Не рівняєсь із нею золото й кришталь, та й не виміняєш її за посуди щирозолоті.

18 А про коралї та перли й згадувати нїщо; здобути премудрість - цїннїйш над рубини.

19 Ба й топаз Етиопський їй не рівня; щирим золотом не цїнуєсь вона.

20 Звідки ж береся премудрість? і де є місце розуму?

21 Від усього, що живе, скрита вона, ба не догледить її й птаство піднебесне.

22 Правда, безодня та смерть говорять: до ушей наших доходила чутка про неї;

23 Але тільки Бог знає тропу до неї та знає й місце її.

24 Він бо прозирає всї концї сьвіту, й що під небом, він вбачає.

25 Як він визначив вітрові вагу й водї давав міру,

26 Коли вказував дощам закон, а блискавицям дорогу, -

27 Тодї він бачив її й явив її, й приспособив її, та навчив ще й слїдити її,

28 І сказав чоловіку: Страх Господень - се справдїшня премудрість тобі; берегтись злого - се розум.

Йов 29

1 І повів Йов далїй поважну мову свою й говорив:

2 О, коли б я був та"Timий, як у тих місяцях, що минули, як у ті днї, коли Бог ще стеріг мене;

3 Коли його сьвітло ще блищало в мене над головою, й я при сьвітлї (ласки) його ходив посеред темряви;

4 Як в молодощах моїх ласка Божа витала понад наметом моїм;

5 Коли то Вседержитель був ще зо мною, а дїти мої кругом мене;

6 Коли то дороги мої залиті були молоком, а скеля точила потоки олїї!

7 Тодї виходив я, було до воріт міста*, й уставляв на майданї сїдалище собі,

8 Хлопцї загледять мене, й ховаються, старцї встають і стоять;

9 Значні здержуються від бесїди й кладуть палцї на уста свої.

10 Голос старшин умовкає, а язик прилипає до піднебіння в їх.

11 Ухо, що почує мене, вже й благословляє мене; око, що бачить мене, вже мене й величає;

12 Бо рятував терплячого, що голосив, і сироту безпомочного.

13 Хто погибав, того благословеннє приходило на мене, а серцю вдовицї подавав я відраду.

14 Я одягавсь у справедливість, а суд мій окрашував мене, мов мантиєю й вінцем.

15 Я був очима слїпому й ногами кульгавому;

16 Я був батьком убогим і всяку справу незнану розбірав я розважливо.

17 Злюцї торощив я челюстї і виривав із зубів у його здобичу.

18 От і мовляв я собі: Вмру я в свойму гнїздї й днїв моїх буде много, як піску;

19 Корінь мій відкритий буде приступови води, й роси ночувати муть на галуззю мойму.

20 Слава моя не зостарієсь, а лук мій останесь кріпким у руцї в мене.

21 Бувало, слухали мене, й дожидали мовчки поради моєї.

22 Слів моїх уже й не розбірали, слова мої капали дощиком на них.

23 Дожидали мене, й, як (земля) до опізненого дощу, отвирали роти свої.

24 Бувало, всьміхнусь до них - а вони й не довіряють; веселого лиця мого нїколи не омрячили.

25 Я назначав поступки їх, і засїдав на передньому місцї, та жив, нїби царь проміж своїм військом, як утїшитель плачучих.

Йов 30

1 Нинї ж глузують із мене менші від мене лїтами, такі, що їх батьків я б не прийняв і між пастуші собаки.

2 Бо й сила в руках їх - до чого вона менї була? вони вже пережили пору свою.

3 Нуждою й голодом висушені, йдуть вони в степ безводний, мрачний та опустїлий;

4 Щиплють лободу попід корчами, - ягоди ялівцю - се хлїб їх.

5 Із громади проганяють їх, мов на злодїїв, гукають на них,

6 Щоб у байраках жили, по печерах та по скелях.

7 Там вони ревуть проміж кущами, куляться під тернєм.

8 Люде викинені, люде безіменні, викиди землї!

9 У них то став я піснею тепер, кормом їх розмов.