5 Гласом своїм грімить Бог предивно, творить дїла великі, нам недослїдимі.

6 Він каже снїгові: Окрий землю! Ливень і дощ в його волї.

7 Людям печатає руки**, щоб усї взнали дїло його.

8 Зьвір утїкає в свій сховок і держиться в своїх леговищах.

9 Буря приходить з полудня, з півночі ж - студень.

10 Від подиху Божого стає лід, і поверхність води стинскється.

11 Вогкостю наповняє він хмяри, а облаки сиплють сьвітло його,

12 І пускаються вони в напрямі намірів його, щоб виконати те, що він приказує їм, на поверхнї заселеної землї,

13 Він велить їм ійти або на скараннє, або на благословеннє, або на помилуваннє.

14 Слухай же сього, Йове; стій і роздумуй чудні дїла Божі.

15 Знаєш же, як він послугуєсь ними, та як із хмари сьвітло викликає?

16 Розумієш же рівновагу хмар, се чудне дїло (Бога) найзвершеннїйшого в знаннї?

17 Як нагрівається одїж твоя, коли він спокійно дихне від полудня?

18 Або може то ти напинав з ним небеса, тверді, як дзеркало лите?

19 Навчи нас, що сказати йому? Ми бо в тій темряві нїчого поняти не можем.

20 Чи буде йому звіщено, що я говорю? Хиба ж сказав хто, що сказане доходить до його?

21 Тепер не видко ясного сьвітла зпоза хмар, але повіє вітер, і проясниться.

22 Сьвітла погода приходить із півночі, а кругом Бога страшна величність.

23 Вседержитель! Ми розумом дослїдити не можем його. Він великий силою, судом і повнотою правосуду. Він же нїкого й не пригнїтає.

24 То нехай впокоряються перед ним люде, й нехай дрожать перед ним усї, що в серцї мають себе за мудрих!

Йов 38

1 Озвався Господь до Йова з бурі й промовив:

2 Хто сей, що затемнює задуми мої нерозумними словами?

3 Зараз підпережи чересла твої*, як мужеві годиться: Я питати буду, ти ж відказуй менї:

4 Де тодї був ти, коли я закладав основи землї? Скажи, коли знаєш!

5 Хто визначив міру її, чи знаєш? або хто протягав шнур по нїй?

6 На чім оперто підвалини її, або хто заложив угловий камінь її,

7 Як тим часом всї ранні зорі веселилися, і всї сини Божі викликували з радощів?

8 Хто запер, мов би ворітьми море, як воно ринуло, та, неначе з матернього лона, вийшло,

9 Як я зробив йому хмари одежою, а мряку пеленами його,

10 Та вказав йому гряницї, поставив засови й ворота,

11 І сказав: ось покіль доходити будеш, а далїй не перейдеш, і тут межа надутим филям твоїм?

12 Чи давав єси коли на віку твойму наказ ранкові, або вказав зорі місце, (де зачервонїти)

13 Та щоб обхопила краї землї, а земля стрясла з себе безбожників;

14 Щоб земля перемінила вид свій, мов глина під печаткою, та стала, мов барвиста одежа,

15 А безбожникам щоб одняте було сьвітло, і сьмілива рука їх зломилась.

16 Чи то ти сходив у глибину морську та провірював безодню?

17 Чи ворота смертні тобі відчинялись, чи бачив ти двері темряви страшної?

18 Чи обняв ти оком сьвіт увесь широкий? Говори, коли все знаєш?

19 Куди дорога до пробутку сьвітла, й де місце темряви?

20 А вже ж ти доходив до гряниць її й знаєш стежки до дому її.

21 Певно знаєш, бо ти був тодї вже народжений, й днїв життя твого дуже багажео!

22 А може доходив до складів снїгу, й бачив грядові комори,

23 Що я їх переховую на час смутку, на день побою та війни (проти ледачих)?

24 Якою дорогою розливаєсь сьвітло й шириться східний вітер по землї?

25 Хто дощу канали риє, й хто блискавицям путь указує та грому,

26 Щоб ійшов дощ на землю безлюдну, на пустиню, де нема й чоловіка,

27 Щоб насичував пустиню й степ, і розбуджував до росту зароди травні?

28 Чи в доща є батько? Хто роджає краплї роси?

29 Із чиєго лоня виходить лід і иней в воздусї - хто його родить?

30 Води, мов камінь тверднуть, і поверхня безоднї замерзає.

31 Чи звязав би ти узол у Плеяди, чи розвязав би Орійона*?

32 Чи повиводив би ти громаду зірниць у свій час, Ас-зірницю із дїтьми її?

33 Чи небесне знаєш право, чи можеш порядок його завести на землї?

34 Чи можеш підняти голос твій до хмар, щоб рясний дощ спустився на тебе?

35 Чи можеш ти розсилати блискавицї, та й чи прийдуть вони 'д тобі й скажуть: Ось ми!