17 Листаті дерева окривають його своєю тїнню, ивина надводня обіймає його;

18 Ось він пє з ріки й не страхаєсь; байдуже йому, нехай би й Йордань полилась у рот йому.

19 Чи ж візьме хто його в очах його (приступом), й чи проколе йому носа шилом.

20 Чи можеш ти вудкою витягнути (з води) левіятана* а верівкою вхопити за язик його?

21 Чи вправиш ти в ніздрі йому каблучку? Чи проколеш іглою челюсть йому?

22 Чи благати ме тебе він і говорити лагідно з тобою?

23 Чи ввійде він в умову з тобою, й ти візьмеш його собі на завсїди за слугу?

24 Чи, мов пташкою, будеш ним забавлятись, і звяжеш його про дївчаток твоїх?

25 Чи товариші влову будуть продавати його, чи з купцями Хананейськими будуть паюватись?

26 Чи зможеш ти проколоти списом його шкіру, або голову його рибячою острогою?

27 Наложи на його руку й запамятай собі тую боротьбу, - більш того не зробиш!

Йов 41

1 Марна се була б надїя, (його спіймати); тільки спогляне на тебе, так і помертвієш.

2 Нема такого відважного, хто б посьмів непокоїти його, (хиба тільки я, бо) хто може остоятись перед лицем моїм?

3 Хто менї що дав уперед, щоб я мав віддавати йому? все що є скрізь під небом, все воно моє!

4 Не замовчу й про члени його, про силу й красну будову його!

5 Хто зможе зняти верхню одежу з його, або хто наближиться до подвійних челюстий його?

6 Хто ворота в його в пелцї відчинив би? Круг зубів його - страх-трепет, кругом зубів його страх!

7 Крепкі щити (тїло) його - се красота: вони сковані до купи лускою, неначе печаткою твердою;

8 Одна до одної прилягає так тїсно, що не пройде й воздух проміж них;

9 Одна на другій лежить щільно, щеплені й не розлїплюються.

10 Чхне він - аж заблисне, а очі в його, мов війки в ранньої зорі;

11 З пельки в його виходять, неначе поломє, вискакують огняні искри.

12 З ніздер дим димить, як із кипячого горшка або казана.

13 Подихом він роздуває (мов) у кузнї вуголь, а з пащі в його виходить поломє.

14 Сила ж в його в шиї, а вперід його страх.

15 Все мясне в його тїлї, мов злите з собою твердо, (від нїчого) не дрогне.

16 Серце в його тверде, наче камінь, збите в купу, мов спід у жорнах.

17 Як метнеться він, невміраки в страсї, зомлївають із переляку.

18 Меч, що вдарить його, одскочить, не вдїє нїчо нї спис, нї стріли нї панцир.

19 Залїзо йому - солома, мідь - трюхле дерево.

20 Дочка (стріла) лука не оберне його до втечі, а каміннє з пращі - се йому полова.

21 Друк - у його бадиллє, а як свисне дарда, він осьміхнеться.

22 Каменюки під ним гострі, а він лежить на зуб'ї в грязї.

23 Глибиня кипить під ним, мов у казанї, а вода морська - неначе кипуче мастило.

24 За собою стежку сьвітлу (в водї) зоставляє; глибінь (від піни), як би посивіла.

25 Рівнї він на землї не має; він сотворений, щоби не боятись.

26 Згорда вниз на все високе він позирає; усїм гордим він гордує й над ним царює.

Йов 42

1 І озвався Йов і сказав:

2 Знаю, що ти все можеш, і що наміри твої годї з'упинити.

3 Та й кому б то затемнити твій провид, коли самий нїчого не розуміє? Так, - я говорив об тім, чого не розумів, про речі чудні, менї незнані.

4 Слухай же й я буду говорити, а про що буду питати в тебе, навчи мене.

5 Я чув ухом казане про тебе, а тепер мої очі бачать тебе;

6 Тим то я зрекаюсь слова мого та каюсь в поросі й попелї.

7 Перемовившись із Йовом сими словами, сказав Господь до Елифаза з Теману: Запалав я гнївом проти тебе й проти друзїв твоїх, бо не говорили ви про мене по правдї, так як слуга мій Йов.

8 Оце ж возьміть із собою семеро назимків та семеро баранів та йдїте до раба мого Йова, й принесїте за себе жертву; й нехай слуга мій Йов помолиться за вас, бо тільки його лице я прийму, щоб не відкинути вас за те, що ви не так праведно говорили про мене, як раб мій Йов.

9 І пійшли Елифаз Теманський, Билдад Савхеаський і Софар Наамський, і вчинили, що заповідав їм Господь, і приняв Господь ласкаво лице Йовове.

10 І вернув Господь Йовові втрату, як він помолився за свої друзі, й дав Господь Йовові удвоє тілько, як мав уперед.

11 Тодї поприходили до його всї брати його й усї сестри його й всї давні знаємі його, й їли хлїб із ним у його в домівцї; виявлювали йому свої жалощі й розважали його про все нещастє, яке допустив був на його Господь. І подарував йому кожен зміж їх кеситу й золоту каблучку.