На превеликий подив місіс Сноу, Полліанна підстрибнула й плеснула в долоні.

— Що ж, це й справді не так уже й просто! Зараз мені час іти, але я думатиму всю дорогу додому, і можливо, наступного разу, коли прийду до вас у гості, я вам розповім! Бувайте! Я чудово провела з вами час! — вигукнула дівчинка, виходячи з кімнати.

— Гм, я ще ніколи такого не чула! І що вона мала на увазі? — бубоніла місіс Сноу, дивлячись на двері, у які щойно вийшла дівчинка. Жінка знов узяла люстерко і почала скептично себе роздивлятися.

— А ця мала і справді вміє робити зачіски, — стиха мовила хвора. — Я ще ніколи не мала привабливішого вигляду. Та який у цьому сенс? — зітхнула жінка, опустивши люстерко на ліжко й відкинувши голову на подушку.

Трохи пізніше, коли до кімнати зайшла її донька Міллі, люстерко все ще лежало на ліжку, але було ретельно заховане у складках ковдри.

— Мамо, фіранки підняті! — здивовано вигукнула Міллі, переводячи погляд з фіранок на гвоздику у волоссі матері.

— А що тут такого? — бурчала хвора. — Якщо я хворію, це зовсім не означає, що я маю просидіти все життя у темряві, чи не так?

— Н-ні, звичайно ж, ні, — одразу ж запевнила її донька, беручи до рук пляшечку з ліками. — Просто я вже давно пропонувала тобі розміститися у світлішій кімнаті, а ти постійно відмовлялася.

На це місіс Сноу нічого не відповіла. Вона перебирала мереживо на своїй нічній сорочці. А потім засмучено мовила:

— Гадаю, хтось міг би подарувати мені нову нічну сорочку— наприклад, замість баранячого бульйону!

— Мамо!

Міллі від здивування аж слів забракло. У шафі за її спиною лежали дві нові нічні сорочки, і вже кілька місяців вона марно вмовляла матір одягнути якусь із них.

Наступного разу коли Полліанна зустріла Незнайомця, йшов дощ. Незважаючи на це, вона, як завжди, привітала його сяючою усмішкою:

— Погода сьогодні не найкраща, правда ж? — зауважила дівчинка. — Однак я все одно рада — адже дощить не кожного дня!

Цього разу чоловік нічого не буркнув у відповідь і навіть не повернув голови. Полліанна вирішила, що він просто її не почув. Наступного разу (власне, вже наступного дня) вона заговорила з ним голосніше. Дівчинка вважала, що це вкрай необхідно — адже чоловік ішов поспіхом, заклавши руки за спину і втупивши очі в землю — і це коли навкруги так сонячно, а повітря таке свіже! Полліанна ж, як і завжди, прийшла до міста із дорученням від тітки.

— Як ся маєте? — майже проспівала вона. — Я така рада, що сьогодні краще, ніж учора.

Чоловік різко зупинився. Він виглядав дуже роздратованим.

— Послухай, дівчинко, ми маємо покінчити з цим раз і назавжди, — рішуче виголосив він. — Мені є про що думати, окрім погоди. Мені байдуже, світить сонце чи ні.

Полліанна відповіла на це усмішкою.

— Я так і подумала, сер. Тому й звертаю на це вашу увагу.

— Що? Е-е-е, гм… — знову забелькотів він, усвідомлюючи, що вона тільки-но сказала.

— Саме тому й звертаюся до вас — щоб ви помітили, яка краса навколо нас, як світить сонечко! Я впевнена, ви б цьому пораділи, якби хоч раз зупинилися й подумали про це. Та й вигляд би мали не такий похмурий!

— Гм, це ж треба таке, — і чоловік махнув рукою. Він знову почав іти, але раптом зупинився і похмуро запитав:

— Чому б тобі не знайти когось твого віку і не поговорити з ним?

— Я б із радістю, пане, але тут немає дітей. Так мені Ненсі сказала. Та це мене зовсім не засмучує. Мені подобається бути з дорослими, із ними навіть цікавіше. Просто я звикла до спілкування з леді із Жіночої допомоги.

— Гм! Жіноча допомога! То ось на кого я, по-твоєму, схожий? — здавалося, губи чоловіка от-от усміхнуться, але він усіляко намагався зберегти суворий вигляд.

Полліанна дзвінко розсміялася.

— Що ви, сер! Ви геть не схожі на леді з Жіночої допомоги! Проте ви такий саме добрий — можливо, навіть кращий за них! — ввічливо додала вона. — Знаєте, я впевнена, що ви набагато кращі, ніж здаєтесь.

Незнайомець дивно цокнув язиком.

— Це ж треба! — він зробив рукою незрозумілий жест і швидко пішов у своїх справах.

Наступного разу, коли Полліанна зустріла Незнайомця, він дивився просто їй у вічі і мав приємний вигляд. Принаймні, так здавалося дівчинці.