Телефон задзеленчав несподівано. Саме в той момент, коли Буба купала Добавку. Вона його навіть не почула, бо намилюючи песика, повторювала англійські слова й мала у вухах слухавки плеєра.

— А-а-а, telefone for me! — зрозуміла вона дідові жести і, замалим не виливаючи цуцика разом з водою, подалася до апарата.

— Йолька? — почутий голос колишньої подруги здивував її більше, ніж дзвінок від якоїсь американської кінозірки… — Чи в мене є час? Та певне, що знайду, якщо це важливо. Заходь, найкраще за годину.

Ще кілька місяців тому вона б зраділа цьому дзвоникові більше, ніж квиткові на концерт Стінґа. А може, навіть більше. Зараз відчувала хіба що прикре здивування. Відвідини подружки, колись такі бажані, зараз її трохи непокоїли. Бо навіщо вона Йольці, якщо та зараз помічала її лише тоді, коли поруч із Бубою був Мілош?

— Бубо, тут якась пані до тебе! — повідомив про Йольчин прихід дідусь.

— Привіт, — промовили її кармінні вуста. — Старенький мене більше не пізнає? Певне, зле бачить, якщо назвав мене панею, — вона без угаву базікала, цікаво роззираючись довкола. — У вас німого не змінилося, — заявила вона трохи згодом. — Тут завжди так затишно, — додала Йолька й скрикнула від болю.

Добавка напала без попередження, керуючись виключно своїм собачим чуттям. Запахи, що линули від Йольки, викликали в неї лють, бо сучка кусала без кінця, агресивно накидаючись на литки, обтягнуті брюками від Гуччі.

— Прибери цю гидоту! — кричала Йолька, доки занепокоєний дідусь не прибіг на порятунок, причому Добавці, а не покусаній жертві.

— Прошу не казати так про Добавку, — зажадав він безапеляційним тоном і голосно грюкнув дверима, забираючи із собою цуценя.

Йолька зручно вмостилася на Бубиному ліжку, пильно оглядаючи стіни.

— У тебе ніде немає Мілошевого фото? — запитала знехотя. копирсаючи довгим лакованим нігтем під іншим.

Буба вдала, наче не чує.

— У тебе якісь проблеми? — запитала вона.

Дівчина сіла в плетеному кріслі, дивлячись на струнку Йольчину фігуру, яка елегантно розкинулася на її незастеленому ліжку.

— Ні. Зрештою, знаєш, якісь там негаразди є, — Йолька силкувалася виглядати байдужою. — Йдеться про хімію. Ні для кого не секрет, що Піпетка хоче мене завалити. Я не приховую, що в неї є на це причини. Вона так ревнує до свого чоловіка…

— Що?

— А хіба я тобі не казала? — Йолька закинула ногу на ногу. — Її чоловік — керівник нашого театрального гуртка. Ну, може не нашого, але він займається молодіжною сценою, і коли наш харцерський загін підготував виставу… Ми її ще не грали, — пояснила вона, — то чоловік Піпетки приходив на репетиції й узагалі… Я грала головну роль, природно, що доводилося з ним консультуватися. Якось, коли я саме була в його кабінеті, прийшла Піпетка… ну, розумієш… — Йолька таємничо замовкла й промовисто глянула на Бубу. — Помста буває солодкою, — закінчила вона пошепки.

— А цей її чоловік… Він… ну, якось тебе скривдив? — Буба пригадала всі прочитані нею мамині книжки, у тому числі першу, «Спокушена школярка».

— Ні-і-і, ти що! — спохмурніла Йолька. — Це настільки порядний йолоп, що він не лише не завдав мені шкоди, але ще й прогнав з кабінету зі словами, що в нього немає часу на дурниці. На талантах анітрохи не розуміється. Порадив мені ходити на уроки дикції. Уявляєш?

Буба не могла уявити, щоб хтось міг знущатися з такої привабливої істоти як Йолька, проте люди бувають різні.

— А чому ти вважаєш, що Піпетка тебе переслідує? Узагалі-то у всіх у класі проблеми з хімією…

— Особливо в тебе! — зневажливо кинула Йолька. — Таке скажеш!

— Мені просто пощастило, коли я отримала цю п’ятірку, — Буба вирішила не розповідати Йольці правди. Особливо тому, що довелося б говорити з нею про Мілоша, а цього вона б ніколи не зробила. Адже колись вона так щиро розповіла їй про свої почуття до Адася, а вже наступного дня…

— З ким ти готуєшся до хімії? З Мілошем? — Йолька знехотя бавилася золотим браслетом.

— Т-т-так.

— От-от. Я теж хочу з вами повчитися. У мене ще є можливість зарахувати перший семестр. Але мені потрібна дружня підтримка.

— Але ж Адась… — почала Буба.

— Ой, припини, — Йолька скривилася. — В Адася свої проблеми і він має їх вирішити. Зрештою… Якщо тебе це цікавить, то я його вже відпустила… Давня любов не минає, га? Ну, то що з хімією?

— Мені шкода, але я з Мілошем не займаюся хімією. Сама я теж не надто на ній розуміюся, тож тобі нічим не допоможу. Поговори з ним про це сама, — Буба не впізнала власного голосу. Він був рішучий і гострий, як Добавчині зуби або свисток у чайнику пані Пенцикової. І цим Буба дала зрозуміти колишній подружці, що їхня зустріч скінчилася.