«Кожного разу, коли ми виконуємо ці домашні завдання, — каже Тайлер, — люди з бійцівського клубу, яким нема чого втрачати, усе більше залучаються до проекту “Каліцтво”».

Тайлер на колінах біля мого ліжка каже: «Закрий очі і дай мені свою руку».

Я закриваю очі, і Тайлер бере мою руку. Відчуваю губи Тайлера на місці його цілунку.

«Я сказав, що, коли ти почнеш говорити про мене позаочі, ти більше мене не побачиш, — сказав він. — Ми не дві окремі людини. Коротше кажучи, коли ти прокидаєшся, ти береш контроль над тілом і робиш усе, що тобі заманеться, проте тої миті, коли ти засинаєш, я беру гору, і ти стаєш Тайлером Дерденом».

Але ж ми билися, кажу. Тої ночі, коли винайшли бійцівський клуб.

«Насправді, ти бився не зі мною, — каже Тайлер. — Ти себе в цьому переконав. Ти бився з усім, що ненавидів у своєму житті».

Проте я ж тебе бачу.

«Ти спиш».

Та ти ж орендував будинок. У тебе була робота. Дві роботи.

Тайлер каже: «Замов із банку свої проплачені чеки. Я орендував будинок на твоє ім’я. Гадаю, почерк на чеках за оренду збігатиметься з тими нотатками, що ти для мене набирав».

Тайлер витрачав мої гроші. Не дивно, що я постійно перевищую кредит.

«Стосовно робіт, гаразд, чому, гадаєш, ти так втомлюєшся? Ку-ку, це не безсоння. Як тільки ти засинав, я прокидався і йшов на роботу, чи до бійцівського клубу, чи куди там ще. Тобі пощастило, що я не влаштувався змієловом».

Кажу, а що тоді з Марлою?

«Марла любить тебе».

Марла любить тебе.

«Марла не бачить між нами різниці. Того вечора, коли ви зустрілися, ти назвався вигаданим ім’ям. Ти ж ніколи не називався справжнім іменем на групах підтримки, ти, двоєдушний мудаче. З того часу, як я врятував їй життя, вона гадає, що тебе звуть Тайлер Дерден».

Отже, оскільки я знаю про Тайлера все, він просто щезне?

«Ні, — каже Тайлер, продовжуючи тримати мою руку. — Якщо ти не хочеш, я не висовуватимусь. Продовжуватиму жити тим самим життям, що й раніше, проте, якщо спробуєш мене наїбати, прикуєшся до ліжка ланцюгом чи жертимеш слонячі дози снодійного, будемо ворогувати. І я тебе дістану».

Бля, що за маячня. Це сон. Тайлер — проекція. Він — дисасоціативне особисте порушення психіки.

Психогенна вигадана особистість. Тайлер — моя галюцинація.

«На хуй це все, — каже Тайлер. — Може, ти моя шизофренічна галюцінація».

Я першим тут був.

Тайлер каже: «Ага, так-так, ще подивимося, хто буде останнім».

Це не насправді. Це сон, і я прокинуся.

«Тоді прокидайся».

І тоді задзвонив телефон, і Тайлер щез.

Сонце просвічує крізь фіранки.

Це лунає мій будильник, заведений на сьому ранку, тож коли я знімаю слухавку, там глухо.

Глава 23

Перемотаємо вперед, додому, до Марли і до «Миловарні Пейпер-стрит».

Усе продовжує розпадатися.

Вдома я надто наляканий, щоби зазирати до холодильника. Уявляються дюжини маленьких пластикових коробок для сандвічів, підписаних містами — «Лас-Вегас», «Чикаго», «Мілвокі», в яких Тайлер був змушений справдити свої погрози, аби захистити філії бійцівського клубу. У кожній коробці видко пару геть заморожених шматочків плоті.

У кутку кухні космічна мавпочка присіла на потрісканий лінолеум і вивчає себе в кишенькове люстерко.

— Я — співочі й гопцюючі помиї цього світу, — оповідає мавпочка дзеркальцю. — Я — токсичне сміття, побічний продукт Божого творіння.

Інші мавпочки сновигають садом, щось збираючи, щось вбиваючи.

Однією рукою спершись на дверцята холодильника, я глибоко вдихаю і намагаюся сконцентрувати свою просвітлену духовну сутність.

Роса на трояндах,

Диснеєві тваринки

Спричиняють біль.

Морозилка відкрита на дюйм, коли Марла торкається мого плеча й питає:

— Що на вечерю?

Космічна мавпочка навпочіпки споглядає себе в люстерко.

— Я лайно, заразне людське сміття творіння.

Коло замкнулося.

Місяць тому я боявся, що Марла відкриє холодильник. Тепер я сам боюся туди зазирати.

О Боже. Тайлер.

Марла любить мене. Марла не розрізняє.

— Я рада, що ти повернувся, — каже вона. — Нам треба поговорити.

О, звісно, кажу. Нам треба поговорити.

Я не можу змусити себе відкрити морозильник.

Я — Зіщулений Пах Джо.