Кажу Марлі не торкатися нічого в морозилці. Навіть не відкривати. Якщо вона навіть щось там знайде — не їсти, не згодовувати кішці чи комусь іще. Космічна мавпочка позирає на нас так, що кажу Марлі: треба йти. Ми поговоримо в іншому місці.

Сидячи на східцях підвалу, одна космічна мавпочка читає іншим:

— Три способи зробити напалм: перший — можна змішати рівні частини бензину і замороженого концентрату помаранчевого соку, — читає мавпочка в підвалі. — Другий — змішуєш порівну бензин і дієтичну колу. Третій — можна розчинити в бензині розтертий наповнювач для котячих туалетів, доки не загусне.

Ми з Марлою переносимося з «Миловарні Пейпер-стрит» до будки планети «Denny's»[34], помаранчевої планети.

Це те, про що говорив Тайлер, що саме Англія відкривала нові землі, будувала колонії і робила мапи, то й більшість географічних місць носять назви, похідні від британських. Англія дала імена всьому. Чи майже всьому.

Ірландія, наприклад.

Нью-Лондон, Австралія.

Нью-Лондон, Індія.

Нью-Лондон, Айдахо.

Нью-Йорк, Нью-Йорк.

Перемотаємо вперед, у майбутнє.

Отже, коли освоєння космосу піде на повну, схоже, мегакорпорації відкриватимуть і наноситимуть на мапи нові планети.

Зоряне скупчення «ІВМ».

Галактика «Philip Morris».

Планета «Denny’s».

І кожна планета матиме відповідний корпоративний стиль, чи хто там першим її зґвалтує.

Світ «Budweiser».

У нашого офіціанта на лобі ґуля розміром із гусяче яйце, стоїть він виструнчившись, підбори зведені разом.

— Сер! — каже він. — Ви б хотіли замовити щось зараз? Сер! — каже. — Усе, що замовите, — безкоштовно. Сер!

Тобі уявляється запах сечі в супі у кожного.

Дві кави, будь ласка.

Марла питає:

— Чого це він пропонує нам їсти безкоштовно?

Кажу, офіціант гадає, що я Тайлер Дерден.

З огляду на це Марла замовляє смажених молюсків, суп із молюсків, рибний кошик, смажене курча, печену картоплю до всього і повітряний шоколадний пиріг.

Крізь віконце для видачі їжі з кухні три кухарі — один із шовчиками вздовж верхньої губи — спостерігають за нами з Марлою і перешіптуються, схилившись побитими головами. Кажу офіціантові, дайте нам, будь ласка, чисту їжу. Не додавайте туди якого-небудь сміття.

— У такому разі, сер, — каже наш офіціант, — дозвольте мені порадити леді не замовляти тут суп із молюсків.

Дякую. Супу з молюсків не треба. Марла дивиться на мене, і я кажу їй: «Довірся мені».

Офіціант розвертається на підборах і маршем заносить наше замовлення на кухню.

Крізь віконце на кухню кухарі показують мені великі пальці.

Марла каже:

— У тому, щоб бути Тайлером Дерденом, є свої вигоди.

Відтепер, кажу Марлі, вона має ходити за мною всюди вночі, нотувати, де я буваю. З ким бачуся. Чи не каструю когось важливого. Щось таке.

Дістаю гаманця і показую своє водійське посвідчення із моїм справжнім іменем.

Не Тайлер Дерден.

— Проте всі ж знають, що ти Тайлер Дерден, — каже Марла.

Усі, окрім мене.

На роботі ніхто не кличе мене Тайлером Дерденом. Бос називає мене справжнім іменем. Мої батьки знають, хто я насправді.

— Чому тоді, — питає Марла, — ти Тайлер Дерден для когось, але не для всіх?

Вперше, коли я зустрів Тайлера, я спав.

Я втомився, божеволів і поспішав, кожного разу, коли я сідав на літак, я мріяв про авіакатастрофу, я заздрив тим, хто вмирає від раку. Я ненавидів своє життя. Я втомився і знудився зі своєю роботою і меблями, і я не бачив, як ці речі можна змінити.

Тільки закінчити їх.

Я почувався в пастці.

Був надто довершеним.

Надто досконалим.

Я багнув виходу зі свого дрібненького життя. Виходу з однієї порції масла і тісного літакового сидіння.

Шведські меблі.

Прикладне мистецтво.

Я взяв відпустку. Заснув на пляжі, а коли прокинувся, там був Тайлер Дерден, голий, спітнілий, весь у піску, вологе волосся спадало на обличчя.

Тайлер витягав колоди з води й відтягував їх на пляж. Він створив тінь величезної руки і всівся на долоні досконалості, створеної ним самим.

Мить — найбільше, на що ти можеш сподіватися від досконалості.

Можливо, я ніколи й не прокидався на тому пляжі.

Можливо, все це почалося, коли я насцяв на камінь Бларні.

Коли я засинаю, я насправді не сплю.

За іншими столиками планети «Denny’s» я нараховую двох, трьох, чотирьох, п’ятьох хлопів із почорнілими вилицями чи зламаними носами, що усміхалися мені.

— Ні, — каже Марла, — ти не спиш.

Тайлер Дерден — окрема створена мною особистість, і зараз він намагається відібрати моє життя.