Усередині електронно-променевої трубки вакуум, тому, коли ти просвердлиш її, трубка втягне повітря, наче вдихне з легким свистом.

Розшир отвір трохи більшим свердлом, потім ще більшим, доки не вдасться вставити лійку. Тоді наповни трубку вибухівкою на свій смак. Непоганий вибір — саморобний напалм. Бензин чи суміш бензину з замороженим помаранчевим концентратом або наповнювачем для котячих туалетів.

Незла вибухівка виходить із суміші перманганату калію, марганцівки із цукровою пудрою. Сенс у тому, що змішується один складник, який згоряє дуже швидко, із другим складником, здатним постачати кисень для цього процесу. Усе згоряє з такою швидкістю, що вибухає.

Пероксид барію та цинковий пил.

Нітрат амонію і порошковий алюміній.

Найновіша кухня анархії.

Нітрат барію під сірковим соусом із гарніром із деревного вугілля. Типовий порох.

Смачного.

Заповни цим монітор, і коли хтось натисне на «power», йому в обличчя вибухне п’ять-шість фунтів пороху.

Усе нічого, але мені подобався мій бос.

Якщо ти чоловічої статі, християнин і живеш в Америці, твій батько — твоя модель Бога. А часом знаходиш свого батька у своїй кар’єрі.

Усе нічого, проте Тайлеру мій бос не подобався.

Поліція мене шукатиме. Я останнім був у будинку в п’ятницю ввечері. Я прокинувся на своєму робочому місці, дихання сконденсувалося на столі, подзвонив Тайлер і сказав: «Виходь. У нас є машина».

У нас є «кадиллак».

Руки в мене й досі були в бензині.

Механік із бійцівського клубу питав: що б ти бажав зробити перед смертю?

Я хотів звільнитися. Я дав Тайлеру дозвіл. Будь як удома. Убий мого боса.

Із підірваного офісу дістаюся автобусом до кінцевої зупинки, всипаної гравієм. Тут починаються землі під забудову й переорані поля. Водій дістає пакета зі сніданком та термос і дивиться на мене в дзеркальце заднього виду.

Намагаюся визначити, куди б це подітися, щоб копи мене не знайшли. Сиджу у хвості автобуса, між мною та водієм сидить близько двадцяти осіб. Нараховую два десятки потилиць.

Двадцять голених голів.

Водій розвертається на сидінні і звертається до мене:

— Містере Дерден, сер, я справді захоплююся тим, що ви робите.

Раніше я його ніколи не бачив.

— Ви маєте вибачити мені за це, — каже водій. — Комітет — це була ваша ідея, сер.

Голені голови одна за одною обертаються в мій бік. Один тримає в руці ганчірку, і можна відчути запах ефіру. У найближчого мисливський ніж. Найближчий — механік із бійцівського клубу.

— Ви мужня людина, — каже водій автобуса, — призначити себе домашнім завданням.

Механік каже водієві: «Замовкни. Будь на шухері й не базікай».

Ти знаєш, що в однієї з мавпочок гумовий джгут, яким тобі обмотають мошонку.

Вони заповнюють передню частину автобуса.

Механік каже:

— Ви знаєте правило, містере Дерден. Ви самі це сказали. Ви сказали, що коли хто-небудь спробує прикрити клуб, навіть ви самі, ми маємо позбавити його яєць.

Гонади.

Яєчка.

Кулі.

Тестикули.

Huevos.

Уяви свою найкращу частину замороженою в коробці для сніданків у «Миловарні Пейпер-стрит».

— Ви знаєте, що з нами даремно битися, — каже механік.

Водій автобуса жує свого сандвіча і дивиться в дзеркало заднього виду.

Вищить, наближаючись, поліцейська сирена. Попереду полем повзе трактор. Пташки. Вікно в задній частині автобуса напіввідчинене. Хмарки. На межі майданчика з гравієм ростуть будяки. Бджоли чи то мухи гудуть між будяків.

— Нам просто дещо потрібно, — каже механік із бійцівського клубу. — Цього разу це не погроза, містере Дерден. Цього разу ми мусимо їх відрізати.

Водій автобуса каже:

— Це копи.

Сирена під’їжджає кудись попереду автобуса.

То з ким доведеться битися?

Поліцейська машина під’їжджає впритул до автобуса, у вітровому склі спалахує червоним і синім, і хтось знадвору кричить: «Тримайтесь там!»

І я врятований.

Щось таке.

Я можу розповісти копам про Тайлера. Я розповім їм усе про бійцівський клуб і, можливо, сяду до в'язниці, а що робити з проектом «Каліцтво», тоді вже їм вирішувати, а я не буду витріщатися на ножа біля мене.

Копи заходять всередину автобуса, перший питає:

— Ви його вже порізали?

Другий каже:

— Ріжте швидше, у нас ордер на його арешт. Тоді знімає кашкета і, звертаючись до мене, каже:

— Нічого особистого, містере Дерден. Така радість нарешті з вами зустрітися.

Кажу: усі ви робите велику помилку.

Механік каже:

— Ви попереджали, що скажете так.

Я не Тайлер Дерден.

— І про це ви також попереджали.

Я змінюю правила. Лишайте собі свій бійцівський клуб, але відтепер більше нікого не каструватимемо.