Шрифт:
— Вам треба продезінфікувати ранку, — порадив Джек.
— Так, дійсно, — погодився я, повертаючи гарпун у косих променях сонця, від чого стінами побігли зайчики. Коротка стріла була по-своєму жорстоко красивою, цей парадокс підтверджується деякими видами бойової зброї.
— У воді ця річ не могла далеко дістати, — сказав я. — Занадто вона важка.
— Вас це може здивувати, — втрутився Ваєрмен, — але в пістолі спрацьовує пружина і заряд СО2. Лупить добряче. А в ті дні короткої дистанції було достатньо. В Затоці кишіло риби. Навіть на мілині. Якщо Істлейку хотілося чогось підстрелити, він міг робити це прямою наводкою.
— Мені незрозуміло, навіщо тут такі гостряки, — здивувався я.
Ваєрмен сказав:
— Мені теж. Разом з тими, які висять на стіні в бібліотеці, в неї було щонайменше дюжина гарпунів, але жоден не має таких гостряків, як на цих.
Джек сходив до ванни й повернувся зі слоїком перекису водню. Він взяв у мене з рук гарпун і тепер сам роздивлявся його наконечник.
— Що це, срібло?
Ваєрмен наставив на нього долоню з задраним великим і націленим вказівним пальцем:
— Карти в руки, але Ваєрмену здається, ти поцілив у яблучко.
— А ви цього не второпали? — спитав Джек.
Ми з Ваєрменом перезирнулися, а потім обоє подивилися на Джека.
— Ви дивитеся неправильні кіна, — пояснив він. — Срібними кулями треба стріляти вовкулаку. Я не знаю, чи діє срібло на вампірів, але вочевидь дехто вважав, що діє. Чи принаймні на це сподівався.
— Якщо ти хочеш сказати, що Тесі і Лора вампіри, — почав Ваєрмен, — то вони серйозно зголодніли від 1927 року. — Він подивився на мене, очікуючи на підтримку.
— Гадаю, Джек тут має рацію, — сказав я, взяв слоїк з перекисом, засунув у нього вколотий палець і пару разів струсонув слоїк.
— Не по-людськи, — скорчивши міну присоромив мене Джек.
— Ні, якщо ти не збираєшся звідси пити, — парирував я, на якусь мить Джек замислився, а відтак ми обидва вибухнули реготом.
— Га? Я чогось не второпав? — спитав у нас Ваєрмен.
— Не переймайтеся, — відповів Джек усе ще либлячись. Затим він знову посерйознішав. — Едгаре, але ж вампірів не існує. Хай будуть привиди, я на це погоджуюсь — гадаю, в існування привидів вірять майже всі, — але вампірів насправді нема. — Його чоло осяялось якоюсь ідеєю. — Крім того, вампіром хтось робиться тільки від вампіра. А близнята Істлейк потонули.
Я знову взяв у руки короткий гарпун, крутячи туди-сюди, пускав його наконечником світлові відбитки по стінах.
— Але дещо наштовхує на підозри...
— Авжеж, — погодився Джек.
— Отже, ти приніс сюди кошик і знайшов двері відімкнутими, — сказав я. — Сліди. Підрамник хтось узяв і поставив на мольберт.
— І після цього ти скажеш, що тут був скажений бібліотекар, аміго?
— Ні, я тільки... — Язик мені укляк, голос пропав. Довелося ще випити води, і тільки після того я продовжив. — Я маю на увазі, що не тільки вампіри можуть повертатися з мертвих.
— Про кого ж ви тоді говорите? — спитав Джек. — Про зомбі?
Я згадав Персе і зогнилі вітрила.
— Назвемо їх дезертирами.
— 11 —
— Едгаре, ти певен, що хочеш ночувати тут сам? — спитав Ваєрмен. — Бо сам я не певен, що це така вже гарна ідея. Особливо в компанії зі стосом оцих старих малюнків. — Він зітхнув. — Ти досяг того, що нагородив Ваєрмена першокласними дрижаками.
Ми сиділи у Флоридській кімнаті, назираючи початок довгого повільного скочування сонця до горизонту. Я виставив сир з крекерами.
— Я не маю впевненості, що це може якось інакше подіяти, — сказав я. — Вважай мене самотнім стрільцем у світі мистецтва. Я малюю сам-один, маракуй.
Поверх склянки свіжого чаю на мене поглянув Джек.
— Ви збираєтеся малювати?
— Угу, почеркаю той-вой. Я на цьому трохи розуміюся.
А коли я знову подумав про пару садових рукавичок — на одній написано РУКИ, а на іншій ГЕТЬ — то вирішив, що одного рисунку таки вистачить, особливо, якщо я буду його створювати кольоровими олівцями Елізабет.
Обернувшись до Ваєрмена, я спитав:
— У тебе сьогодні ритуал у погребальному салоні, так?
Ваєрмен подивився на свій годинник і зітхнув.
— Вірно. З шостої до восьмої. А завтра знову, з полудня до другої. Родичі з найдальших кутків прибудуть, щоб повишкіряти зуби на самозванця-узурпатора. В його ролі виступатиму я. А післязавтра фінальний акт. Похорон у церкві унітаріїв-універсалістів в містечку Оспрей. О десятій. Затим кремація у Аббот-Векслера. Гори-гори-ясно-аби-не-погасло.