– Нічого. А очі в мене добрі. Та пусте! Ми неодмінно доберемось до корабля. Вони нічого там не підозрюють, у цитаделі... .

Не встиг він вимовити ці слова, як темряву прорізала ракета й розсипалася вогнями на запаморочливій висоті.

– Сигнал!
– вигукнув Джеймс Плейфер.

– А, чорт!
– сказав Крокстон.- Мабуть, вони таки спохопилися там, на березі. Ану зачекаймо.

За першою полетіла у небо друга, потім і третя ракета. Майже відразу сигнал повторили десь за милю попереду шлюпки.

– Це ракета форту Самтер!
– вигукнув Крокстон.- Сигнал утечі! Наляжте на весла! Вони все відкрили!

– Швидше, швидше, друзі!
– вигукнув Джеймс Плейфер, підбадьорюючи своїх матросів.- Ці ракети освітили нам шлях. «Дельфін» лише за вісімсот ярдів [7] од нас. Я вже чую корабельний дзвін. Наляжте! Наляжте! Даю вам двадцять фунтів, якщо допливемо за п'ять хвилин!

Матроси ще дружніше налягли на весла. Гіга мчала вперед, легко розтинаючи воду. Серця в усіх калатали. Десь у місті гримнув постріл з гармати, і Крокстон радше почув, ніж побачив, як за двадцять метрів від шлюпки пролетіло щось чорне й кругле - можливо, гарматне ядро.

В цю мить дзвін на «Дельфіні» забамкав на повну силу. Корабель був зовсім близько. Ще кілька змахів веслами, і шлюпка причалила до борту. Ще кілька секунд, і Дженні кинулася батькові в обійми.

Гігу підняли миттю, і Джеймс Плейфер побіг на ют.

– Містере Метью, Ми під парою?

– Так, капітане.

– Веліть обрубати линву - і повний уперед!

Через дві-три секунди обидва гвинти гнали пароплав до головного фарватеру. Цього разу капітан не хотів підходити надто близько до форту Самтер.

– Містере Метью,- сказав Джеймс,- іти по фарватеру, що біля острова Салліван, для нас було б самогубством. Там ми потрапимо під прицільний вогонь конфедератів. Будемо триматись якомога ближче до правого берега рейду, ризикуючи дістати залп із протилежного табору. Біля стерна у вас людина надійна?

– Так, капітане.

– Звеліть загасити ліхтарі й бортові вогні. Зблисків парової машини з нас досить і аж занадто. Але з цим ми нічого не можемо вдіяти.

Протягом цієї розмови «Дельфін» ішов повним ходом; проте маневруючи, з тим, щоб триматися ближче до правого берега гавані, корабель мусив звернути у фарватер, що на короткий час вивів його зовсім близько до форту Самтер; він був десь за півмилі від нього, коли бійниці форту всі разом освітились, і, страхітливо загуркотівши, перед пароплавом промчав ураган заліза.

– Поквапились, мазії!
– вигукнув Джеймс Плейфер, гучно зареготавши.- Ще пари, додайте ще! Ми повинні проскочити між двома залпами!

Кочегари роздмухали топки, і «Дельфін» задвигтів усім своїм корпусом так, наче от-от мав розвалитися на шматки.

У цю мить гримнув другий залп, і новий град гарматних ядер сипнув позаду пароплава.

– Надто пізно, йолопи!
– вигукнув молодий капітан голосом, що скидався на звіриний рик.

У цю мить на ют піднявся Крокстон і викрикнув:

– Ет, вони навіть не обсмалили нам хвіст! Ще кілька хвилин, і розмову з конфедератами ми закінчимо.

– То ти гадаєш, нам можна більше не боятися вогню з форту Самтер?
– спитав Джеймс.

– Звичайно. Правда, попереду ще форт Моултрі на мисі острова Салліван. Та цей може нас жигнути лише протягом півхвилини. Тож хай вони добре обирають момент і добре ціляться, якщо хочуть влучити в нас. Ми наближаємось.

– Чудово. Форт Моултрі розташований так, що ми маємо тепер змогу звернути у головний фарватер. Вогню, ще вогню!

І в цю саму мить, наче Джеймс Плейфер сам подав команду стріляти, форт спалахнув потрійною лінією блискавиць. Почувся жахливий гуркіт, у корпусі корабля щось затріщало.

– Влучили цього разу!
– кинув Крокстон.

– Що там таке, містере Метью?
– гукнув капітан до свого помічника, що стояв на баку пароплава.

– Бушприт зрізало ядром.

– Поранені є?

– Нема, капітане.

– То й нехай. Нам рангоут не потрібен ні к бісу! Прямо у фарватер! Прямо! І держіть курс на острів.

– Зловили облизня, конфедерати!
– гукнув Крокстон.- Якщо вже мене мають тріснути ядром по черепу, то хай це буде ядро північан. Воно б'є трохи м'якше.

Насправді небезпека не минула, і «Дельфін» поки що не вибрався з халепи. Бо хоч на острові Морріс і не було тих страшних гармат, які поставили там через кілька місяців, його артилерія та мортири могли легко потопити такий корабель, як «Дельфін».

Вогонь з фортів Самтер і Моултрі розбуркав північан, що укріпились на острові, та кораблі, які держали блокаду. Обложники не могли зрозуміти, з якого дива почалася ця нічна стрілянина. Палили начебто не по них. Одначе вони повинні були наготуватись і наготувалися дати відповідь.
– Ось про що міркував Джеймс Плейфер, ведучи корабель фарватерами побіля острова Морріс, і він мав усі підстави боятися, бо й справді через чверть години темряву прорізали спалахи, і дощ невеличких бомб сипонув навколо пароплава, утворюючи фонтани бризок, що здіймалися вище бортових поручнів. Кілька бомб потрапили навіть на палубу «Дельфіна», але впали вони своїм тупим кінцем, і це врятувало корабель від певної загибелі. Бо ці бомби, як з'ясувалося згодом, розриваються на сотні осколків, і кожна з них покриває поверхню в сто двадцять квадратних футів грецьким вогнем, який горить протягом двадцяти хвилин і який нічим не погасиш. Одна така бомба могла б спалити корабель дощенту. На щастя для «Дельфіна», ті бомби були щойно винайдені і ще дуже недосконалі. Коли вони вилітали з нарізного жерла гармати, то, обертаючись, майже завжди відхилялися і в момент падіння вдарялися об ціль тупим кінцем, а не гострим, де був розміщений детонатор. Саме ця конструктивна вада і стала рятівною для «Дельфіна». Бомби були досить легкі, а що жодна з них не вибухнула, то вони не завдали кораблеві відчутної шкоди, і він не зменшив ходу, пливучи по фарватеру під тиском своєї перегрітої пари.