«Він дуже розумний, — думала Галтіса, спостерігаючи за Ксерксом, — пін дивиться на красу тіла, а не на розпусту духу отих дикунок. Ксеркс знає ціну своїй чоловічій силі, тож він не переситився, просто він уміє бачити більше за інших: за сороміцьким він силкується побачити чудо пластики. Це мій онук, і я повинна відкрити йому істину…»

— Ксерксе, — мовила Галтіса, — великий царю персів, вислухай мене.

— Кажи, — відповів Ксеркс, поволі одірвавшись поглядом віл скіфок.

— Володіти — це випереджати. Царювати — це угадувати задуми богів. Угадування — це не щось темне, це, навпаки, явне, складене з кубиків явного. Кубики — думки людей, які оточують кожного. Розкидані по підлозі кубики — крах імперії. Складені в одне ціле — стіни вічності, бо оберігають пам'ятник величі володарів. Кубик «досягнення величі війною»-Мардоній; кубик «досягнення величі миром»— Артабан. Якщо ти зволікатимеш, обидва кубики розпадуться на десятки інших. Зараз той момент, коли ти, знаючи думку обох, мусиш прийняти рішення.

Галтіса напружено чекала, що відповість онук, і боялася його відповіді: навіть найрозумнішим бабусям онуки-царі завжди здаються маленькими дітьми.

Ксеркс повагом обчистив банан, зробив із жовтої лушпини кораблика та й поклав його обережно на велику срібну тацю.

— Скидається на човен, який спустили на море після заходу, — мовив він, ледь примруживши очі. Він знову глянув на танцівниць і ледь скривився: тхнуло потом, дикунки помітно притомились. — Кажуть, срібло лікує шлункові недуги — дуже цікаво… Тиждень тому я наказав розрубати навпіл трьох фрігійців, які прийшли до мене з доносом на Мардонія та Артабана, вони сказали, що і той і другий хочуть убити мене в боротьбі за свої ідеї. Я звелів ознайомити вождів партій з моїм вироком: «Покарати безчесних за спробу посіяти ворожнечу й недовір'я серед друзів». Вивідачі донесли, що страта протверезила обох: вони тепер говорять із своїми радниками про плани на майбутнє у віддалених кімнатах, побоюючись, що мої люди можуть підслухати їхні розмови. А я знаю геть усе!..

Наступного дня, зібравши раду, Ксеркс посадив Галтісу коло себе, на другій сходинці тронного підвищення, і, з посмішкою, оглянувши карбовані обличчя вождів партій, сказав:

— Весь час після вступу на престол я думав про те, як би мені не принизити царського сану предків і звершити не менші, ніж вони, діяння на благо держави. Я зібрав вас, щоб повідомити про свій задум: з'єднавши мостом Азію та Європу, я поведу війська на Елладу.

Цілу ніч Ксеркс готувався до цієї ради. Він викликав до бабусі в дім тих, кого було колись піднесено з ласки Дарія: з ними розмовляла Галтіса. Ксеркс сидів у кутку, пив гарячий напій із листя сорги і мовчав. Тільки коли бабуся закінчила розмовляти з десятим чоловіком, голос якого мав схилити раду на користь його, Ксеркса, ідеї балансу, цар сказав:

— Те, що вам звеліла Галтіса, бажано мені й богові. Запам'ятайте все, що вона пояснила, а робіть так: одразу після того, як я закінчу говорити, а закінчу я словами «віднині й на віки», негайно, як по команді, поверніть голови до Артабана, свердліть його поглядами, і нехай вождь партії війни.

Мардоній відчує, який він малий і незначний, бо слова, що їх готувався сказати він, скажу я, позбавивши його, таким чином, ідеї. І не відривайте поглядів од обличчя вождя партії політиків аж до тих пір, поки не заговорить Мардоній, а він заговорить, або я нічого не тямлю в людях!

Галтіса подумала: «Такого не міг ні Кір, ні Дарій. Хлопчик — найвидатніший політик із нашого роду воїнів».

І зараз у тронному залі, сидячи коло лівої сандалії онука, Галтіса, відчуваючи внутрішнє тремтіння, уп'ялася очима в обличчя Артабана, хоч їй нестерпно кортіло повернутися до Мардонія, од якого зараз залежало майбутнє царя.

Ксеркс розрахував усе, як математик, котрий вищий за політика, бо оперує він даними, що позбавлені емоцій. Мардоній, відчувши свою несподівану самотність, згадав недавню страту фрігійців, побачив, що всю увагу звернуто на його ворога Артабана, рвучко підвівся і голосно промовив:

— Володарю! Ти найдоблесніший серед усіх персів, які були і будь-коли будуть! Війни неминучі, тож ми повинні зібрати армію і розпочати битву проти недолугих еллінів!

Ксеркс відзначив, що Мардоній виступив зараз як політик, бо він, по-перше, назвав його найдоблеснішим — так ще ніхто й ніколи не говорив про нього, а по-друге, повторив свою тезу про неминучість воєн як його, царську, тезу, згодившись, таким чином, визнати спою вірнопіддану вторинність.

«З цим усе», — зрозумів Ксеркс і легким кивком голови подякував Мардонію.

— Артабане, — сказав він, — твоя черга.

— Правильне рішення, — одкашлявшись, почав Артабан, — справа дуже важлива. Якщо потім і виникне перешкода, то це неважливо: рішення все одно гаряе. Поспіх — на невдачу, зволікання — на благо. А ти, Мардонію, — повернувся Артабан, — перестань говорити презирливо про еллінів! Адже зневажливими розмовами і наклепом на їхнє слабосилля ти закликаєш царя до негайної війни з ними!

Нема нічого страшнішого за наклеп: наклеп робить злочинцями двох, а третього — жертвою.

Ксеркс глянув на Мардонія, зрозумів те, що йому треба було зрозуміти, і гримнув на Артабана так, як гримають на слуг:

— Ти легкодухий боягузе! Ти не підеш зі мною на Елладу, а залишишся тут із євнухами стерегти наших жінок!

Мардоній зареготав, Артабан принижено вклонився, Ксеркс утвердився як цар, його життю віднині вже ніщо не загрожувало, і Галтіса вперше за три роки заснула щаслива.

(Потім буде похід до Європи, і міст через Геллеспонт, і шторм, і руйнація моста, і будуть воїни Ксерксові за той шторм шмагати море й надягати на нього пута, і будуть іти повз Олімп до Афін, і будуть грабунки, моровиці, розпуста, перемоги, Фермопіли, буде загибель флоту, втеча, страти, оргії, п'яна маячня, згадки про молодість і ненависть до баби, до клятої карги, яка не зупинила, і буде тяжкий і липкий страх, знайомий тим, хто пізнав мідний присмак нездійсненого, а потім настане смерть од руки начальника варти…)