— Ти без упину на всіх нападаєш, — задумливо сказав Петеріс. — Не можу збагнути, чого ти хочеш?

— Я сам не можу збагнути, чого я хочу. Зате я точно знаю, чого я не хочу.

З будинку вийшов горбань, просурмив у свою срібну трубу і закричав:

— Усі до мене! Маргарет дає сеанс сексуального масажу! Всі в дім, усі в дім!

Випускники університету, жартуючи, повільно рушили до будинку, а Пальма пішов до циганських кибиток: цигани вмощувалися на траві й виймали з баулів сніданки — бутерброди з шинкою. Старий циган підвівся, коли до нього підійшов Пальма, і сказав:

— Ви й справді проти того, щоб ми тут попоїли? Але ми недовго, в нас запрошення ще в один дім. Це ж дім пана Пальми? Я не помиляюсь?

— Правильно. Їжте собі… Всі п'яні, нікому ні до кого нема діла. А Пальма до того ж добрий хлопець.

— Людина, яка говорить про пана Пальму «хлопець», може бути або ще багатшим за нього, або має бути його лакеєм.

— Я — лакей, — хмикнув Ян, — ми всі тут його лакеї…

— Ви кажете неправду. Лакей ніколи не признається у своїй професії.

На залізничній станції було безлюдно. Десь увімкнули радіо. Диктор передавав останні вісті: «У Відні на вулицях все ще триває перестрілка між комуністами й націонал-соціалістськими збройними загонами. Є жертви серед мирного населення».

Пальма довго стукав у віконечко каси, але ніхто не відповідав йому: касир, мабуть, спав.

На привокзальній площі зупинився низький «ролс-ройс». З машини вийшла молода жінка.

— Не сердься, — сказала вона сивому чоловікові, що сидів за кермом. — Не треба на мене сердитись.

— Я не серджусь. Просто я дуже радив би тобі лишитись.

— Навіщо? Для кого?

— Для мене, Мері…

— Це жорстоко: робити будь-що наперекір собі, навіть заради ближнього. Ти мені згодом сам цього не простиш. Невже тобі приємно бути з жінкою, яка тільки з жалості лишилася з тобою?

— Якщо ця жінка ти — мені все одно, Мері.

— Карл, мужчина інколи може бути слабким — це часом подобається жінкам, але він не має права бути жалюгідним.

Мері помахала рукою чоловікові, що сидів за кермом величезної машини, і легко збігла вгору по східцях вокзалу. Машина рвонула з місця, наче присіла на задні колеса, і, напружившись, одразу ж набрала швидкість.

Жінка зупинилася за спиною Пальми, який усе ще стукав вказівним пальцем у віконце каси. Віконце нарешті відчинилось.

— Пробачте, я вийшов, щоб зварити собі кави, — сказав касир, — усі вважають, що я сплю в цю ранкову пору, а я не сплю, тільки часто виходжу по каву.

— Краще б ви спали, — озвався Пальма.

— Мені теж так здається, — зітхнув касир, — але начальство думає по-іншому. Вам куди квиток?

— До Відня.

— Ми продаємо квитки тільки до нашої столиці, тим паче, що до Відня зараз нелегко потрапити через тамтешні безпорядки… Я можу продати квиток лише до Риги.

— Знаю. Я пожартував…

Жінка, що стояла за спиною Пальми, засміялась. Він обернувся.

— Хтось же має посміятися з вашого жарту, — пояснила вона, — касир, по-моєму, член товариства по боротьбі з гумором.

— Дякую, ви мене таки виручили. Ви теж до Риги?

— Мабуть.

— Ви втекли від того сивого рицаря?

Жінка кивнула головою.

— Я теж утік, — сказав Пальма.

— Усі тепер тікають… Від ворогів, від друзів, від самих себе, від думок, від глупства, від печалі, від щастя… Просто всі хочуть жити…

— Вам би проповідницею в Армію порятунку…

Підійшов поїзд. У вагоні було порожньо: тільки Пальма та ця жінка. Вони сіли біля вікна. Туман, що курився над землею ще годину тому, розвіявся. Коли поїзд набрав швидкості, зарябіло в очах від різкої зміни кольорів: білого й зеленого.

— Мене, між іншим, звуть Ян.

— А мене, до речі, звуть Мері.

— А я чомусь думав, що у вас довге й складне ім'я.

— А в мене й справді довге й складне ім'я: Мері Глорія Патриція ван Голен Пейдж.

— На одне більше, ніж у мене, але все одно гарно… Я з радістю зустрівся б з вами сьогодні ввечері.

— Я теж із радістю зустрілася б з вами сьогодні ввечері, коли б у мене не було запису на радіо, а ви не від'їжджали до, Відня.

— Еге ж, про Відень я чомусь забув.

— А я ніколи не забуваю про свої концерти й тому мені важко жити. Чого ви їдете до Відня?

— Мені подобається, коли стріляють.

— Хочете попрактикуватися на стрільбі?

— Дозвольте, до речі, відрекомендуватися: Ян Пальма, політичний оглядач нашого могутнього урядового офіціозу. Ось моя кар: тка, подзвоніть, якщо я звідти повернусь. То як?