Гітлер ознайомився з документом, який підписав бунтівний генерал, коли важка липнева спека вже спала й принишкли могутні зітхання оркестрів на вагнерівському народному фестивалі в Байрьойті; люди відпочивали, готуючись до вечірніх концертів.

— Запросіть до мене Герінга, генерала Бломберга й Канаріса, — сказав Гітлер, замислившись. — Це справа дуже важлива, і ми маємо прийняти єдино правильне рішення.

Бломберг, що представляв армію, відмовився висловити свою думку першим.

— Адмірал — справжній авторитет в іспанських питаннях, — сказав він, — очевидно, слід послухати його думку.

— Думка одна, — відповів Канаріс, розуміючи, що зараз він виступає проти Бломберга, — думка єдино розумна й потрібна рейху: негайно допомогти іспанським борцям проти більшовизму.

— Адмірал правильно сказав, — озвався Герінг, — ми таким чином підтримаємо боротьбу проти Комінтерну — це перше, і, друге, матимемо театр для чудового спектаклю, де стріляють не холостими кулями, а трасуючими: я випробую в Іспанії мою авіацію. Маневри таять у собі елементи гри, а боротьба з республіканцями є генеральна репетиція битви, яка чекає нас у майбутньому.

На другий день у міністерстві авіації було створено секретний штаб В. Через три дні начальник штабу В генерал Вільберг особисто сам відправив до Іспанії першу партію «юнкерсів». Потім у Бургос перекинули корпус «Кондор».

Канаріс робив своє діло. В абвері організували сектор з двох підрозділів. Перший постачав франкістам зброю через «фірму Бернгарда», другий — через підставних осіб — «постачав» зброю республіканцям. Та коли перший підрозділ відправляв автомати найновітніших моделей, то другий свідомо поставляв зброю браковану, яка пройшла спеціальну обробку в майстернях абверу.

Іспанія стала полігоном гітлеризму. Аси Герінга вчилися тут мистецтва війни проти Батьківщини Ісаєва. За ті два роки, котрі Ісаєв провів при штабі Франко, зустрічаючись і шанобливо вітаючись з «сеньйором Гулієрмо», він посивів: люди швидко сивіють, коли їм доводиться бути серед тих, хто воює з друзями твоєї Батьківщини, та й з твоєю Батьківщиною також (збивали ж і радянських льотчиків) — єдиною країною, яка, відкинувши політику «невтручання» Лондона і Парижа, відкрито допомагала республіканцям у їхній боротьбі з фашизмом, був Радянський Союз.

— Дзвоніть по цих двох телефонах кожної півгодини, — попросив Хаген радиста, який був приписаний до їхнього розвідцентру. — Поясніть, що прес-аташе німецького посольства фон Штірліца наполегливо розшукує його друг Август.

— Слухаю, гауптштурмфюрер.

Хаген спіймав себе на тому, що вже хотів у штірліцівській стомленій манері сказати телефоністові: «Та годі вам… Навіщо так офіційно, ви ж знаєте моє ім'я». Але передумав, мовляв, телефоніст ще зовсім молодий, і він, нічого йому не сказавши, зразу ж пішов до кабінету, де чекав на нього Ян Пальма.

— Я гадаю, що про університет ми поговоримо пізніше, а зараз мене цікавить Відень.

— Що конкретно вас цікавить у Відні?

— Ви.

— Я був у Відні шість разів.

— Мене цікавить саме той раз, коли ви там були під час комуністичного путчу.

— Якщо вас цікавить ця тема, підніміть урядовий офіціоз — там надруковано мої статті.

— їх було надруковано тільки після того, як ви повернулися до Риги. Я їх читав. Мене цікавить, що ви робили у Відні не як журналіст, а як особистість.

— Хіба ці поняття можна відділити одне від одного?

— Для певної категорії осіб — безумовно.

— І розмовляєте ж ви в поліцейській манері: «категорія певних осіб»… Не діалог, а цитата з доносу…

Хаген засміявся:

— Це свідчить про те, що мене як особистість відділити від професії, якій присвячую все своє життя, неможливо.

— Браво! Я аплодую вам! Браво!

— Отже… Ви у Відні…

«А він непогано тримається «після того ляпаса з Мері, — подумав Пальма. — А може, в нього все-таки є щось проти мене?»

— Боже мій, ну запитайте тих, хто був тоді в кафе «Лувр». Там сиділи всі журналісти, німецькі також.

— Їх уже запитували, любий Пальма.

— Отже, вони вам підтвердили, як я марнував у «Луврі» свій вільний час?

— Майже весь вільний час. А де ви бували ночами?

— Як де? У жінок. У вашому досьє це, мабуть, відзначено…

— І вночі другого лютого ви теж були в жінок?

— Звичайно.