Механік Фішер заявив, що може змонтувати. Дідеріх зненацька виявив до нього велику прихильність.

— Самі розумієте: я краще заплачу за понаднормові години вам, ніж викину гроші на чужого. Кінець кінцем ви ж наш старий робітник. — Наполеон Фішер підняв брови, але нічого не сказав. Дідеріх доторкнувся до його плеча. — Бачте, любий друже, — півголосом сказав він, — у цьому голандері я розчарований. На рисунках у проспекті він виглядав інакше. Вал має бути значно ширший, бо звідки ж візьметься більша продуктивність, яку вони нам обіцяли? Як ви гадаєте? На вашу думку, витяг путящий? Я боюся, що маса застрягатиме.

Наполеон Фішер подивився на Дідеріха допитливо, але вже розуміючи, в чому річ. Він нерішуче зауважив, що машину слід було б випробувати. Дідеріх уникав його погляду, він удавав, ніби вивчає машину. При цьому він підбадьорливо сказав:

— Гаразд. Ви змонтуєте цю штуку, я заплачу вам за понаднормові години з надбавкою в двадцять п’ять процентів, а потім ви, з божою поміччю, відразу ж запустите її з матеріалом. Побачимо, чи добре вона працює.

— Навряд щоб вона добре працювала, — сказав механік, явно ідучи назустріч господаревим бажанням. Дідеріх безтямно схопив його за руку. Наполеон Фішер був другом, рятівником!

— Ходімте-но зі мною, мій любий, — в його голосі чути було хвилювання. Він повів Наполеона Фішера в дім, де пані Геслінг піднесла йому склянку вина, а Дідеріх, не дивлячись, сунув йому до рук п’ятдесят марок.

— Я покладаюся на вас, Фішере, — сказав він. — Якби не ви, вони б мене там обдурили. Дві тисячі марок я вже їм кинув у пельку.

— Вони повинні їх повернути, — догідливо сказав механік.

— Ви теж так думаєте? — заповзято перепитав Дідеріх.

І вже наступного дня, по обідній перерві, якою він скористався для випробування голандера, Наполеон Фішер повідомив свого господаря, що нове придбання нікуди не годиться. Маса застрягала, доводилося вдаватись до дерев’яної мішалки, як у першому-ліпшому голандері найстарішої конструкції.

— Значить, явне шахрайство! — вигукнув Дідеріх. До того ж голандер вимагав понад двадцяти кінських сил. — Це суперечить угоді! Невже ми повинні це терпіти, Фішере?

— Ми не повинні цього терпіти, — вирішив механік, погладжуючи вузлуватою рукою поросле чорним волоссям підборіддя. Дідеріх уперше глянув йому просто в очі.

— Отже, ви можете потвердити, що голандер не відповідає умовинам контракту?

В рідкій борідці Наполеона Фішера промайнула легка посмішка.

— Можу, — сказав він.

Дідеріх помітив посмішку. Тим бравіше він повернувся.

— Ну, тоді я їм покажу, з ким вони мають до діла!

Він зразу ж написав Бюшлі і К° в Ешвейлері листа, складеного в енергійних виразах. Відповідь прибула із зворотною поштою. Його претензії їм незрозумілі, новий патентований голандер системи Майєра випробуваний вже на багатьох фабриках, список яких додається. Про те, щоб узяти його назад, а тим паче про повернення двох тисяч марок завдатку, не може бути й мови, навпаки, решту домовленої суми треба сплатити негайно. Дідеріх відповів ще рішучішим листом і настрахав, що звернеться до суду, Бюшлі і К° спробували вгамувати його, вони запропонували перевести повторне випробування.

— Вони злякалися, — сказав, вишкіривши зуби, Наполеон Фішер, якому Дідеріх показав листа. — Позиватися їм невигідно, бо їхній голандер ще не досить знаний.

— Слушно, — сказав Дідеріх. — Вони в наших руках!

І, певний перемоги, він різко відхилив будь-яку угоду й запропоновану знижку. Однак, не одержавши протягом кількох днів відповіді, почав тривожитися. Може, вони все ж таки очікують, поки він звернеться до суду? А може, вони самі подали на нього скаргу? Кілька разів на день його очі непевно шукали Наполеона Фішера, який відповідав йому поглядами спідлоба. Вони більше не розмовляли один з одним. Але якось уранці, годині об одинадцятій, коли Дідеріх сидів за другим сніданком, покоївка подала йому візитну картку: Фрідріх Кінаст, вірник фірми Бюшлі і К°, Ешвейлер; Дідеріх ще крутив її в руках, коли завітальник увійшов до їдальні. На порозі він зупинився.

— Пардон, — сказав він, — це, певно, помилка. Мене направили сюди в дім, але мета мого візиту чисто ділова.

Дідеріх зважився.

— Я розумію, але це не має значення, будь ласка, заходьте. Моє ім’я доктор Геслінг. А це моя мати і сестри, Еммі і Магда.

Прибулий підійшов ближче і вклонився дамам.

— Фрідріх Кінаст, — пробурмотів він.

Він був високий на зріст, з білявою борідкою, в брунатному шерстяному костюмі. Всі три дами прихильно всміхнулися.

— Може, й ви з нами поснідаєте? — спитала пані Геслінг.

А Дідеріх:

— Ну, звичайно. Адже ж ви поснідаєте з нами, пане Кінасте?

— Не відмовлюсь, — відповів представник Бюшлі і К°, потираючи руки.

Магда поклала йому на тарілку копченого оселедця, який він почав вихваляти ще перед тим, як підніс виделку до рота.

Дідеріх, простодушно сміючись, запитав його:

— З тверезою головою ви, певно, неохоче діла справуєте?

Кінаст також засміявся;

— У справах я завжди тверезий.

Дідеріх осміхнувся.

— Ну, тоді ми з вами дійдемо згоди.