— Все залежить від того, як… — і лукаво-визивні Кінастові слова супроводжувалися поглядом у бік Магди.

Вона зашарілася.

Дідеріх налив гостеві пива.

— Ви, певно, маєте ще й інші справи в Нецігу?

На це Кінаст стримано відповів:

— Там видно буде.

Намацуючи грунт, Дідеріх сказав:

— З Клюзінгом у Гаузенфельді ви діла не зробите, у нього в справах застій.

Кінаст промовчав, і Дідеріх подумав: «Вони прислали його тільки заради голандера, процес їм дуже не до речі!» Тут він помітив, що Магда й представник Бюшлі і К° п’ють одночасно і поверх кухлів дивляться одне одному в очі. Еммі і пані Геслінг сиділи, наче закам’янівши. Дідеріх, сопучи, нахилився над своєю тарілкою, але зненацька почав вихваляти сімейне життя.

— Вам пощастило, любий Кінасте, другий сніданок — це в нашій родині найприємніший час дня. Коли ось так серед роботи вирвешся сюди нагору, відчуваєш знову, що ти, так би мовити, теж людина. Ну, а це потрібне кожному з нас.

Кінаст погодився, що це потрібне кожному. На запитання пані Геслінг, чи він одружений, Кінаст відповів, що ні, і подивився при цьому на Магдин проділ, бо вона саме нахилила голову.

Дідеріх підвівся і клацнув каблуками:

— Пане Кінасте, — з наголосом сказав він, — я до ваших послуг.

— Дай панові Кінасту викурити сигару, — попросила Магда. Вона сама піднесла до його сигари запаленого сірника. Кінаст висловив надію, що йому пощастить ще раз засвідчити свою пошану дамам, і з багатонадійною усмішкою подивився на Магду. Але надворі він заговорив зовсім іншим тоном.

— Які тут старі й затісні приміщення! — холодно і зневажливо зауважив він. — Подивилися б ви на наші корпуси.

— В такій дірі, як Ешвейлер, — так само зневажливо відповів Дідеріх, — це не штука. Ось тут спробуйте знести це громаддя будинків!

Потім він різко і владно наказав покликати механіка, щоб запустити в хід новий голандер. Наполеон Фішер трохи затримався, то ж Дідеріх сам побіг по нього з криком:

— Вам що, вуха позакладало, чи як? — Але щойно він опинився віч-на-віч з ним, крик його стих; ледь чутним, зривистим голосом, вилупивши від напруження очі, він сказав: — Фішере, я думав про вас: я задоволений вами, з першого числа я збільшу ваше утримання до ста вісімдесяти марок.

Наполеон Фішер коротко й багатозначно кивнув, і вони розлучилися. Дідеріх одразу почав знову кричати: робітники курили!

Вони запевняли, що це дух його ж власної сигари. Представникові Бюшлі і К° він сказав:

— А втім, я застрахований, проте дисципліна насамперед. Чудове обладнання, га?

— Застарілий агрегат! — відказав Кінаст, неприязно оглядаючи машини.

Знаю, мій любий, — глузливо заперечив Дідеріх. — Але не гірший від вашого голандера, в усякому разі. — Незважаючи на Кінастові протести, він і далі гостро картав вітчизняну промисловість. З новим устаткуванням він почекає до поїздки в Англію. Він поставить усе на широку ногу. З того часу, як він сам керує підприємством, воно швидко зростає. І його можна ще значно розширити. Він почав прибріхувати: — Тепер у мене угоди з двадцятьма окружними газетами. А берлінські торгові доми просто не дають мені спокою.

Кінаст в’їдливо перебив його:

— Ви, мабуть, тільки-но все здали, бо я щось не бачу ніде готової продукції.

Дідеріх обурився.

— Шановний пане, коли хочете знати, я щойно вчора надіслав усім дрібним клієнтам повідомлення: до закінчення нової будівлі я нічого не зможу постачати їм.

За ними прийшов механік. Новий патентований голандер був завантажений наполовину, але маса рухалася дуже повільно, робітник допомагав дерев’яною мішалкою. Дідеріх тримав годинника в руці.

Ось бачите. Ви запевняєте, що для обертання маси у вашому голандері потрібно від двадцяти до тридцяти секунд, а я нарахував уже п’ятдесят… Механіку, спускайте масу… В чому річ? Чому така затримка?

Кінаст нахилився над резервуаром. Він випростався і єхидно посміхнувся.

Звичайно, коли клапани забиті… — Він суворо глянув Дідеріхові в очі, той відвернувся. — Що, крім цього, ще зроблено з голандером, зразу я втямити не можу.

Дідеріх швидко підвів голову, зненацька дуже почервонівши.

— Чи не натякаєте ви на те, що я із своїм механіком?..

Я нічого не сказав, — заявив Кінаст.

— Я б цього й не стерпів.

Дідеріх блиснув на нього очима. На Кінаста це явно не справило ніякого враження; погляд його залишився, як досі, холодний, і він по-старому хитро посміхався в роздвоєну борідку. Коли б він поголив бороду і підкрутив кінчики вусів до самих очей, він достоту був би схожий на Дідеріха! Він був силою! Тим рішучіше поводився Дідеріх.

— Мій механік — соціал-демократ, отже, гадати, що він зробить що-небудь мені на догоду, просто смішно. А втім, як офіцер запасу, я звертаю вашу увагу на наслідки вашого зауваження.