Він намалював три серця, додав до них напис і запропонував дівчатам відгадати, що це значить. Вони з вереском відвернулися, а він гордо сказав:

— Недарма ж цей покій зветься «куточком кохання»!

Раптом Густа злякано скрикнула:

— Хтось дивиться на нас!

З-за люстра висовувалася бліда, як у мерця, голова. Кетхен метнулася до дверей.

— Ідіть-но сюди! — крикнув Дідеріх. — Це тільки намальовано.

Люстро з одного боку відокремилося від стіни, вони повернули його ще трохи. Тоді виступила вся постать.

— Це та сама пастушка, яка за дверима стрибала через струмок!

— Для неї вже все позаду, — сказав Дідеріх, бо пастушка сиділа і плакала. А на зворотній стороні люстра віддалявся пастух.

— Тут є вихід! — Дідеріх показав на освітлену щілину, помацав рукою, двері під шпалерами відчинилися.

— Це вихід, коли все вже позаду, — зауважив він і пішов уперед.

За його спиною Кетхен глузливо сказала:

— У мене нічого немає позаду.

Густа з легким сумом:

— І в мене немає.

Дідеріх удав, ніби не почув. Пересвідчившися, що вони були в одній із маленьких віталень поза буфетом, він швиденько пройшов до дзеркальної галереї і непомітно загубився в юрбі, яка саме цієї хвилини ринула із зали. Всі були схвильовані трагічною долею таємної графині, яка все ж таки вийшли заміж за вчителя музики. У пані Гарніш, пані Кон, бургомістрової тещі — у всіх були заплакані очі; Ядасон, який зняв уже з себе грим, прийшов пожинати лаври, але дами зустріли його не дуже добре.

— Це ваша провина, пане асесоре, що так скінчилося!. Зрештою це ж була ваша рідна сестра!

— Пробачте, пані!

І Ядасон узявся захищати свою точку зору правного спадкоємця графських маєтків. Мета Гарніш сказала:

— Але вам не слід було прибирати такого задирливого вигляду.

Відразу ж усі погляди звернулися до його вух, почувся хихіт, і тієї ж миті Дідеріх узяв під руку Ядасона, який скрекотливим голосом марно допитувався, що трапилося. Смакуючи наперед солодку помсту, Дідеріх повів його туди, де пані фон Вульков прощалася з майором Кунце, палко дякуючи йому за послуги в справі постановки її п’єси. Побачивши Ядасона, вона просто повернулася до нього спиною. Ядасон наче прикипів до підлоги, Дідеріх не міг зрушити його з місця.

— В чому справа? — облудно спитав він. — Ах, так, пані фон Вульков. Ви їй не сподобалися. Прокурором вам уже не бути. Ваші вуха занадто впадають усім у вічі.

Дідеріх був готовий до всього, але потворна гримаса, що викривила Ядасонове обличчя, перевершила всі його сподівання! Куди поділася зачіпна молодецькість, якою Ядасон чванився все життя?

— Я завжди казав… — мовив він зовсім тихо; але Дідеріхові здавалося, що він чує нестямний крик… Потім Ядасон поворухнувся, затупцював на одному місці і повів далі:

— Вам можна сміятися, мій любий! Ви не знаєте, який скарб ваше обличчя. Мені б ваше обличчя і нічого більше — через десять років я був би міністром.

— Ну, ну, — сказав Дідеріх. І додав: — Всього обличчя вам навіть не треба, тільки вуха.

— Хочете їх продати мені? — спитав Ядасон і так глянув на Дідеріха, що той злякався.

— А хіба це можна? — непевно спитав він.

Ядасон, цинічно сміючись, уже підходив до доктора Гейтейфеля.

— Ви ж спеціаліст у галузі вух, пане докторе…

Гейтейфель сказав йому, що справді здійснюються — хоч поки що тільки в Парижі — операції, які зменшують наполовину розмір вух.

— Навіщо зразу всі? — сказав Гейтейфель. — Половину ви спокійно можете залишити собі.

Ядасон уже опанував себе.

— Чудовий дотеп! Розповім у суді. Ах ви, шахраю! — І він поплескав Гейтейфеля по череві.

Дідеріх тим часом зайнявся своїми сестрами, які вийшли з гардеробної, вже перевдягнені для балу. Їх вітали і поздоровляли з усіх боків, а вони розповідали про свої враження на сцені.

— Чай — кава. Боже, як ми хвилювалися! — говорила Магда.

Дідеріх як брат також приймав віншування. Він ішов посередині, Магда повисла у нього на руці, а руку Еммі він затримував силоміць. Вона сичала:

— Облиш цю комедію!

А він серед сміху та привітань сопів:

— У тебе, щоправда, була маленька роль, та будь утішена, коли тобі взагалі дають грати. Подивися на Магду!

Справді, Магда ніжно горнулася до нього; здавалося, вона ладна демонструвати щастя дружної родини доти, поки він побажає.