— Невже я це дозволив собі? Авжеж, я визнаю, там були дами. Є різні способи показати себе справжнім німцем; за приявності дам цей спосіб непридатний. У таких випадках слід, звичайно, уладнати справу найчеснішим і найкоректнішим чином.

Хоч він ледве міг підняти голову, йому було ясно, що треба зробити. Поки ходили по двокінну виїзну карету, він одягнув сюртука, білу краватку і циліндра; потім передав кучерові складеного Магдою списка і поїхав. Усюди він запитував господиню; багатьох одривав від обіду; і, ледве впізнаючи, хто сидить перед ним, чи то пані Гарніш, чи то пані Даймхен, чи то пані Тіц, хрипким з похмілля голосом говорив:

— Я визнаю… Як щирий німець, за приявності дам… Найчеснішим і найкоректнішим чином…

О пів на другу він повернувся і, зітхаючи, сів за обід.

— Справу я владнав.

Післяобідні години Дідеріх присвятив важкому завданню. Він запросив до себе нагору Наполеона Фішера.

— Пане Фішере, — сказав він, пропонуючи йому стільця, — я приймаю вас тут, а не в конторі, бо Сетбіра наші справи не обходять. Мова йде про політику.

Наполеон Фішер кивнув головою, начебто знав це наперед.

Він, очевидно, тепер уже звик до таких інтимних розмов; уже на перше Дідеріхове запрошення він простяг руку до пуделка з сигарами; навіть поклав ногу на ногу.

Дідеріх почував далеко меншу впевненість; він довго сопів, а потім наважився іти до мети не манівцями, а з грубою прямотою. Бісмарк теж так робив.

— Справа в тому, — заявив він, — що я хочу пройти в радники, а для цього мені потрібні ви.

Механік спідлоба глянув на нього.

— І ви мені також, — сказав Фішер. — Бо я також хочу пройти в радники.

— Ну, знаєте! Я був до всього готовий…

— У вас, звичайно, знову в кулаці лежить кілька крон? — І Фішер вишкірив жовті зуби. Він уже більше не ховав посмішки.

Дідеріх зрозумів, що в справі виборів він буде не такий поступливий, як у питанні про покалічену робітницю.

— Справа в тому, пане докторе, — почав Фішер, — що одне місце моїй партії цілком забезпечене. Друге дістануть, певне, вільнодумні. Коли ви хочете провалити їх, вам потрібні ми.

— Це я розумію, — сказав Дідеріх. — Щоправда, за мене й старий Бук. Але його прибічники, може, не такі довірливі, щоб голосувати за мене, якщо я висуну свою кандидатуру як вільнодумний. Буде певніше, коли я домовлюсь і з вами.

— І я вже передбачаю, як ви можете це зробити, — заявив Наполеон. — Я вже давно придивляюся до вас, пане докторе, і все чекаю, чи скоро ви вийдете на політичну арену.

Наполеон пускав кільця, такою мірою він почувався на висоті.

— Ваш процес, пане докторе, і потім ваша промова в Товаристві воїнів — все це добре як реклама. Але для політика все зводиться до одного: «Скільки голосів я зберу?»

Наполеон ділився з ним скарбами свого досвіду! Коли він заговорив про «націоналістичний галас», Дідеріх хотів запротестувати, але Наполеон швидко перебив його.

— Що ви хочете? Наша партія всіляко поважає цей галас. В усякому разі краще мати справу з націоналістами, ніж з вільнодумними. Буржуазна демократія скоро взагалі вилетить крізь димар.

— І той ми в неї зіб’ємо! — вигукнув Дідеріх.

Союзники засміялися від задоволення. Дідеріх приніс пляшку пива.

— Але, — сказав соціал-демократ і висунув свої вимоги: — Будинок профспілок, при спорудженні якого місто має допомогти партії!..

Дідеріх схопився з місця:

— І ви насмілюєтеся вимагати цього від націоналіста?

Фішер лишився спокійний та іронічний.

— Якщо ми не допоможемо цьому націоналістові на виборах, куди йому подіти свій націоналізм?

І хоч як опирався і просив пощади Дідеріх, йому довелося написати на аркуші паперу, що він не тільки сам голосуватиме за Будинок профспілок, але й постарається вплинути на близьких йому за поглядами радників. Після цього він похмуро оголосив переговори закінченими і взяв пляшку з пивом із механікових рук. Але Наполеон Фішер підморгнув йому. Взагалі пан доктор може бути задоволений, що має справу з ним, а не з його партійним товаришем, шинкарем Рілле. Бо той агітує за своє власне обрання і не пішов би на компроміс. А в партії думки розділилися; тому Дідеріх має всі підстави через близьку до нього пресу підтримати Фішерову кандидатуру.

— Якби чужі люди, наприклад, Рілле, почали сунути носа до ваших справунків, пане докторе, ви, напевне, були б не дуже втішені. Ми з вами інша річ: нам не вперше ховати кінці у воду.

І він пішов, залишивши Дідеріха з його думками. «Не вперше кінці у воду ховати», — думав Дідеріх, і страх змагався в ньому з гнівом. Це наважився йому сказати цей пес, його власний кулі, якого він кожної хвилини міг викинути на вулицю! Тобто, на жаль, саме цього й не можна; він має рацію, вони ховали кінці у воду. Голандер! Покалічена робітниця! Одна таємниця тягла за собою другу: тепер Дідеріх та його робітник не могли обійтися один без одного не тільки на фабриці, але і в політиці. З більшою охотою Дідеріх зав’язав би стосунки із шинкарем Рілле, але тоді була б небезпека, що Наполеон Фішер з почуття помсти розповість усе, що знає. Дідеріх був змушений ще й допомогти йому проти Рілле. «Але, — він підняв до стелі кулака і потряс ним, — ми ще з ним поговоримо! Я розквитаюся з тобою, хоча б через десять років».