Свенелд, правда, знав, що не один ворог стоїть тепер перед ним, а є в нього ворог і за спиною – кесар Борис, боїли, боляри. Але вже раніше він звелів і руським, і болгарським воям пильно дивитись уперед, та слухати й те, що робиться ззаду. А хіба у імператора ромеїв, що йде на Преславу, тільки Свенелд з дружиною ворог? У нього вороги всі навкруг, навіть гори!

Бій розпалювався все дужче й дужче. Руські вої не тільки захищались. У той час, коли попереду них лучники гнали хмару стріл, а пращники й метальники кидали з стін гостре каміння, вони самі, тримаючи перед собою високі щити, з страхітливим криком, який дуже добре знали і якого жахались вороги, рушили в наступ і одразу врізались у колони ромеїв, які цього не ждали.

Іоанн Цимісхій здалеку з високого пагорка стежив за військом і наказував полководцям іти вперед, якнайшвидше одбивати наступ руських воїв. Але не ромеї, а руські вої все посувались і посувались вперед, на зеленому полі перед стінами Преслави чорніло багато трупів. Руські вої кричали переможно, а ромеї кричали тепер від переляку, страху.

Кілька довгих, надзвичайно напружених, страшних годин билися руські вої з ромеями. На полі бою лунали й лунали крики, бряжчали щити, дзвеніли сокири, свистіли стріли. Ромеї відступали.

Іоанн Цимісхій лютував.

– Їх набагато більше, ніж доповідали наші лазутчики, – говорив імператор, стоячи на пагорку з Вардом Скліром.

– Наші лазутчики не врахували болгар, – відповів Склір. – Їх набагато більше, ніж русів, і всі вони б’ються на смерть.

– Але що думають боляри? – лютував Цимісхій. – Зараз саме час, коли вони могли б ударити ззаду.

– Я думаю, що руські вої б’ються не тільки тут, на полі, але й у городі…

– Тоді пошли безсмертних.

За наказом Іоанна з лівого боку на руських воїв налетіли заковані в броню, озброєні довгими списами безсмертні.

Руські вої почули тупіт коней і зрозуміли, що замислили ромеї. Але вони і на цей раз не відступили. Накидали на шляху, де мали пролетіти безсмертні, чимало борін, набили багато списів, і коні казились, мчали з вершниками світ за очі.

Це був страшний кінець преславської січі. Цього дня на полі загинуло багато руських воїв. Набагато більше воїв втратив імператор Іоанн. Але він не взяв, як думав, першим ударом Преславу, руські вої не були переможені. Тільки тоді, коли почало темніти, відступили вони за стіни, підняли мости, зачинили ворота.

Кілька днів намагався Іоанн Цимісхій взяти Преславу. До нього з перевалів підходило все нове й нове військо.

Багато разів велів Іоанн брати місто копієм, вже під стіни Преслави підтягли пороки й тарани. Іоанн Куркуас поставив свої машини, що лили вогонь, катапульти викидали каміння…

Захисники Преслави тепер уже не відкривали воріт. Вони стояли на стінах, гасили пожежі, кидали на ромеїв каміння, лили гарячу смолу, засипали їх стрілами.

Було й інше – кілька разів у той час, коли бій ішов під самими стінами Преслави, в стані ромеїв вчинялась тривога – то починали горіти метальні машини, то летіли стріли в спини. Уночі ромеї боялись одходити від стану, бо хтось невідомий близько блукав між скель.

Нарешті розлютований Іоанн сказав Варду Скліру і Іоанну Куркуасу:

– Я мушу зустрічати свято воскресіння в Преславі. Якщо ви цього не зробите, я поведу військо сам, а вас накажу повісити!

Тоді в п’ятницю почався новий наступ на Преславу. Вард Склір, Іоанн Куркуас і всі полководці знали, що їм загрожує, якщо вони не візьмуть Преслави, обіцяли воїнам великі нагороди і дали їм стільки вина, що ті зовсім сп’яніли.

І коли Іоанн Куркуас з своїми метальними машинами почав щосили кидати каміння, а в стіни раптом вдарили тарани й пороки, ромеї побігли до стін, заходились ставити драбини, з страшним, одчайдушним криком дерлись вгору.

Мабуть, ще довго тривала б ця битва, і, мабуть, захисники Преслави бились би на її стінах до загину, але ж у найстрашніший час, коли руські вої одбивали п’яних ромеїв, стінами текли потоки крові, а над кожним витала смерть, хтось збив гаки й засови на воротах, відчинив їх і дав шлях ворогу…

Але й після того Преслава ще не впала. Багато воїв одразу ж кинулись до воріт, побачили там, схопили й підняли на списах боїлів і боляр, що зробили чорну справу. Вої стали грудьми біля воріт, бились сокирами, різались ножами. А коли всі вої зійшли зі стін, тоді й вони підняли щити й стали відходити до Вишнього града, що височів на горі над Камчією, заскочили до гридниці й стали на її стінах.

Коли імператор Іоанн заїхав до города, бій там ще продовжувався. Зійшовши з коня і стоячи на скелі, звідки видно було Вишній град і гридницю перед ним, Іоанн зрозумів, що ромеї швидко не візьмуть гридниці, де збилось кілька тисяч русів і болгар. Він велів палити її.

Ромеї тягли звідусіль усе, що тільки могло горіти, зі всіх боків підпалювали дерев’яні стіни гридниці, стіни града.

День закінчувався. Сонце зайшло за гори. Багряне море колихалось на заході, а ще одно вогняне море буяло в Преславі. Загибав Вишній град – краса Болгарії, у вогні гинули руські вої.