Вони, як змії, підбігли до волості.

– Бережись!
– крикнув кучер.

Громада розступилась. Коляска підбігла до рундука. З неї вискочив молоденький панок "з хрестами" і той пристав, що вчора був. Коляска трохи від'їхала і стала зараз біля рундука. Андрій узяв свого папера і зійшов між люди.

Пан стали на рундуку і повернулись до громади. Молодий панок сміливо й весело згукнув:

– Здравствуйте, миряне!

– Здорові були, пане!
– промовили люди, поскидавши шапки.

– Я - чиновник особых поручений й приехал по поручению его превосходительства для улажения возникших здесь недоразумений.

І панок і далі такою саме зрозумілою мовою почав з прихильним любим усміхом виясняти громаді справу.

– Надеюсь, что вы поймете меня, что вы обязаны исполнить мои законные требования...

Громада мовчала.

– Что же вы молчите? Разве вы не поняли того, что я вам сказал?

– Ні!
– в один голос гукнула громада.

Пристав глянув на панка і іронічно осміхнувсь, а панок, трохи збентежившись, почав знову:

– Как же вы не понимаете, - ведь зто очень просто! Поймите, - зто очень просто...

– Та то вам, пане, просто,- озвався хтось із громади, - бо се не ваша земля і не з вас гроші правлять, а нам воно зовсім не просто.

– А так! Так!
– загомоніла громада.- Земля наша здавна, а це яким правом у нас її однімати? Ні, пане, ми цим не поступимося! Ми жалітимемся! Ми написали вже бумагу

– Подайте сюда!
– звелів панок.

– Ні, ми вам не подамо, бо це не вам, а губернаторові.

– Но ведь я же прислан...

– Е, ні! Не воно! Це до губернатора.

– А то й до царя, коли губернатор не теє...

– Но послушайте, господа!
– почав знов упевняти панок.- Вы совершенно забываєте, что судебный приговор для приведення в исполнение которого я вот с господином судебным приставом приехал,- он должен же быть приведен в исполнение.

– Ми того не знаємо. А землі не віддамо.

– Я вам еще раз говорю следующее: желаете ли вы добровольно уплатить три тысячи господину Раденко или нет?

– Ні!

– В таком случае ми должны будем приступить ко взысканию. Господин судебный пристав,- пожалуйте! Где же старшина й урядник? Пусть они ведут нас для оценки имущества.

– Люди добрі!
– скрикнув Андрій, знімаючи над головою папір з громадською постановою.- Чи ви чуєте? Вони хочуть нас цінувати! Невже ми попустимо?

– Цінувати? Зроду-віку не попустимо!

– Не попустимо! Не буде цього! Сідайте, пане, в свою коляску та їдьте туди, відкіля приїхали. Сідайте! Сідайте! Нас цар буде судити, а не ви!

Громада насунулась до рундука.

– А, так?
– сказав панок і свиснув у щось голосно та гостро. Тієї ж миті перед здивованими громадянами ліс за волостю заворушивсь і з його виступила купа якихсь людей у білому з червоним. В руках у їх було щось блискуче.

– Стройсь!
– почувся голосний вигук.

Велика купа заворушилась і за мить простяглась однією лавою.

– Шаго-о-ом - марш!
– розітнувсь знову вигук.

Уся купа сколихнулася і, рівно одбиваючи ступні, мірно й чепурно почала наближатися до волості.

– Салдати! Салдати!
– сполохнулась громада.

– Ружья на пере-е-вес!

Стальові шпички блиснули на сонці і перехилилися гостріями до громади.

Почулася ще якась команда, солдати розбились на дві купи і за хвилину обидві, обійшовши волосний двір, стали з того й з того боку біля громади, держачи рушниці напоготові.

– Ви видите, общество,- почувся голос з рундука,- что я не намерен шутить. Немедленно разойдитесь по домам.

– Панове громадо!
– голосно згукнув Андрій.- Не слухайтесь! Вони нас розженуть по хатах, а там і пов'яжуть поодинці. Будьмо в гурті, так нам нічого не зроблять.

– Не розійдемось!
– загукала громада.

Панок з рундука кивнув рукою. Салдати почали тихо насувати на громаду, держачи багнети проти людей. Громада подалась од волості. Салдати заступили вулицю перед волостю, їх начальник зійшов на рундук і став коло панка.

А громада тим часом подавалась усе назад та назад. Так перейшла вона вузьку вулицю і дійшла до другої перії. Попереду був Андрій.

– Ви видите, что я употреблю силу!
– кричав панок з рундука.

– Не сміє він!
– казав громаді Андрій.- Не має він права!