Уночі, коли він сидів там, відчинились двері, й увійшов Великий Клаус, тримаючи в руках сокиру. Він знав напевне, де стоїть ліжко Малого Клауса. Тож підійшов просто до нього й рубанув стареньку просто по голові, думаючи, що це повинен бути Малий Клаус.

– Отак тобі! – вигукнув Великий Клаус. – Будеш знати, як робити з мене дурня! – на цих словах він вийшов із будинку.

«Оце так негідник, – подумав Малий Клаус. – Він же намагався вбити мене! Добре ще, що бабуся була вже мертва, а інакше він би загнав її на той світ».

Потім Малий Клаус одягнув стареньку в її святковий одяг, позичив у сусіда коня й запряг його у візок. Він примостив покійницю на задньому сидінні так, щоб вона не впала під час їзди, й помчав через ліс. До заходу сонця до дістались до великого заїзду. Господарював там багатій, який мав щире серце. Але він мав один недолік – гарячкував, бо не міг себе стримувати.

– Вітаю, – сказав він Малому Клаусу. – Чим можу прислужитись?

– Та ось, – почав розповідати Малий Клаус, – прямую до міста зі своєю старенькою бабусею, вона сидить у візку позаду. Я не можу завести її до приміщення. Чи не винесли би ви їй склянку меду? Але говоріть дуже голосно, бо вона недочуває.

– Гаразд, постараюсь, – запевнив господар.

Він налив склянку меду й приніс її мертвій бабусі, яка, здавалось, сиділа у візку.

– Тримайте, це склянка меду він вашого внука, – промовив господар.

Мертва жінка не промовила ні слова, просто нерухомо сиділа.

– Ви мене чуєте? – крикнув господар голосно, як тільки міг. – Це склянка меду від вашого внука!

Він викрикував це раз за разом, а вона ніяк не реагувала. Зрештою він розлютився і шпурнув склянку просто їй у обличчя. Склянка вдарила її в обличчя, і старенька випала з візка, адже вона сиділа там не прив’язана.

– Ти що? – закричав Малий Клаус, вискочивши з дверей. Він схопив господаря заїзду за горло. – Ти вбив мою бабусю! Дивись, яка рана в неї на чолі!

– От лишенько! – залементував господар, заламуючи руки. – Це мене підвів мій запальний характер. Клаусе, ріднесенький, на тобі мірку грошей. Я поховаю твою бабусю так, наче вона моя власна. Тільки благаю, мовчи, нікому нічого не кажи, бо якщо мене схоплять, то скарають на горло, а мені цього ой як не хотілося б!

Так і вийшло, що Малий Клаус отримав ще одну мірку грошей, а багатій поховав його бабусю, наче рідну.

Коли Малий Клаус дістався додому, він негайно послав хлопчика до Великого Клауса, щоб позичити в нього мірку.

«Як це так? – подумав Великий Клаус. – Хіба ж я його не вбив? Треба самому піти й подивитись».

Тож він пішов до Малого Клауса, взявши з собою мірку.

– Звідки в тебе всі ці гроші? – вигукнув Великий Клаус, вирячившись на скарби сусіда.

– Замість мене ти вбив мою бабусю, – пояснив Малий Клаус. – І мені за неї дали мірку грошей.

– Гарна ціна, на всі випадки одна, – гмикнув Великий Клаус.

Тож він подався додому, схопив сокиру й одним махом зарубав свою власну бабусю.

Потім поклав її на візок і поїхав у місто до аптекаря, котрому й запропонував придбати тіло небіжчиці.

– Чиє це тіло, і де ти його взяв? – запитав аптекар.

– То була моя бабуся, – відповів він. – Я зарубав її одним махом, а тепер збираюсь отримати за неї мірку грошей.

– Хай простить тебе Господь! – вигукнув аптекар. – Ти не при своєму розумі! Нікому не розказуй такого, бо тебе скарають на горло.

І аптекар завів із Клаусом серйозну розмову про те, який страшний злочин той вчинив, – пояснив, що такий грішник неодмінно буде покараний. Великий Клаус так перелякався, що миттю вискочив із аптеки, скочив у візок, хльоснув батогом коней і помчав додому. Аптекар та інші люди подумали, що він просто божевільний, тож дали йому спокій.

– Ти мені за це заплатиш, – сказав Великий Клаус, щойно опинився на битому шляху, – неодмінно заплатиш, Малий Клаусе.

Тож коли він дістався додому, він узяв найбільшу торбу, яку тільки зміг знайти, й подався до Малого Клауса.

– Знову ти познущався із мене! – закричав він. – Спочатку я вбив своїх коней, потім вкоротив віку власній бабусі. Й усе це – твоя вина! Але ти більше не пошиєш мене в дурні!

На цих словах він схопив Малого Клауса, запхав його до торби, повісив її на плече й сказав: