–  А може, це і є творчість?… Вирування оце, пошуки безкінечні… Ти помітив: навіть робітник-декоратор іноді, працюючи без ескізів, вносить щось своє, оригінальне…

–  Багато галасу даремно - ось що у вас без мене було б… Бо ви ж як діти. Люди настрою, хвилинних реакцій, миттєвих спалахів…

–  Ясно: ти єдиний між нас втілюєш тверезий голос розсудку.

–  Мислення ваше імпульсивне, хапливе, вам нема коли зосередитись… Що побачив, що його вразило, - уже цим засліплений, уже захмелів; що досі було - те не так, те все до дідька, давай новий епізод, нову сцену, він уже й забув про те, куди мусить вести всіх вас надійна, тверда і затверджена сценарна дорога.

–  Але ж наш Головний - людина цілеспрямована, цього, сподіваюсь, ти не станеш заперечувати?

–  Цілеспрямованість його визнаю. Особливо, коли стає до монтажного стола…

–  Так, у монтажі він - бог. З нашого брата не кожен, на жаль, пам'ятає, що монтаж - це не просто склеювання, що з безлічі можливих варіантів мусиш знайти один найвірніший - непохибний удар пензля художника! Крім знання, тут потрібна інтуїція, дар передбачення, дар ясновидця. Саме тут і розкривається, хто ти: митець чи ремісник. Ставиш поруч два кадри, віддалені простором і часом, визначаєш.їхнє художнє сусідство і мусиш безпомильно, отим надчуттям відгадати, які асоціації це сусідство викличе, якщо викличе взагалі… Навіть добрий кадр тут може вмерти або подесятеритися силою… Тут ти композитор, і від тебе залежить, чи бурю викличуть твої кадри, чи промайнуть як непомітність, нікого з глядачів не торкнувши, пропливуть сіризною сліпої холодної стрічки…

–  Сподіваюсь, наша стрічка такою не буде. Маєм добротну сценарну канву, хоча…

–  Що - хоча? Ще якісь привіз зауваження?

–  Запам'ятай, Сергію: немає на світі сценарію, до якого б редактор не зумів підшукати бодай кількох - до того я: слушних - зауважень. Інакше який був би сенс мого ієну ванпя? До навіть вдало, пораджу зробити що краще. Вдо сконаленню немає меж.

–  Що ж ти порадиш нам цього разу?

–  Головний до мене, на жаль, но дужо дослухається. А я порадив би йому викинути один епізодичннй персонаж. Ну, скажи, навіщо йому отой Верещака? Тіш давно розвінчаний і висміяний нагниє кіно, відпрацьовашій, зашрпиі… Так затявся ж, і хоч ти йому що… А я ж із приязні зауважую, щораз намагаюсь бути тактовним…

–  Такт за тобою визнаю… І все ж Верещака не.зайвий для фільму персонаж.

–  Но зовсім су'іасна природа конфлікту. А вам треба наголосити іна основній конфронтації сил, адже ие лірична лінія, а головна боротьба незмиренностей - це контрапункт фільму, його рушій, його двигун. Ви ж па передній план весь час Шаміля та Прісю… Хоча як для мене… Ну, ще одна пара з безлічі різних Ромео і Джульетт, що зараз по всьому світу блукають з екрана на екран.

Оператор дивився на Пищика із смутком здивування, майже із жалем:

–  Людино, невже душа твоя оббита звуконепроникною ватою? Невже ця трагічна історія двох закоханих аніскільки не торкнула тебе?

–  Я не сказав цього, не перебільшуй.

–  Скільки на світі емоційно приглухуватих чп й зовсім глухих, і ти, о святе мистецтво, не можепї достукатись в бетонові бункери їхніх душ… Контрапункт! Конфронтація! І це ти будеш редагувати життя, кимось пережите, і моє сприйняття ного?! Справді б утопити тебе в оцих музикальних водах…

–  Не вийде. Редактори не тонуть. А що ти, такий нспостійливий, досі ие розчарувався у вашому задумі - це на тебе навіть не схоже… Радий буду, якщо добудеш іскру з попелу минувшини.

–  Те, що було, ніколи не стане для мене попелом минувшини. То все чиїсь муки и страждання.

–  Але ж тії дитя іншого часу…

–  Так, я людина, іншого часу, при мені земний житель вперше побачив свою планету з космічного льоту, побачив збоку, майже відчужено, боготворно, у вінку голубого сяйва… Це щось попе, і я вже не можу мислити старими категоріями, вдавати, ніби не сталося змін у моїй психіці. Я асам часом немов бачу свою планету з польоту, дивлюся на візерунки її материків і океанів і при цьому відчуваю щось прекрасне до смутку, рідне до щему… і коли дивлюсь, щоразу не можу не думати про те, що було і що буде.

–  За ті трудні думки вам понаднормова оплата?

–  Жарт недоречний. Міщанської дешевизни жарт. Я справді прийшов у кіно для того, щоб мислити, а по тільки щоб покрикувати: “Стоп! Мотор!” Мистецтво - це роздум про людину, роздум насамперед, інакше воно позбавлене глузду.

–  Та не тільки ж це.

–  Звичайно, в цьому лише одна з його якостей, хоча й дуже важлива, може, корінна. Можна глянути ще й під іншим кутом зору. Сьогодні вночі питаю одного теоретика мистецтва: “Як, по-вашому, для чого воно, мистецтво?” - “А для чого дерево цвіте?” - так він мені відповів. По-моєму, геніально!

–  Хто ж цей теоретик?

–  Сторож сільський.

–  Один з отих кінематографічних дідів?

–  “Для чого дерево цвіте”… Здорово. Вхопив саму суть мистецтва… Виквіт життя, цвітіння життя, і роздум під його кроною, і хвала йому - все тут синтезом, і він має знайти належний вияв у фільмі… Так, хотів би й себе висловити в отих полонянках та полонених, в їх незмиренності, в їх солідарності, в самому мотиві кохання, що виквітло навіть перед лицем зла… В усьому цьому хай буде наша полеміка з тим мистецтвом, яке втрачає відчуття кореня й цвіту, втрачає смак до відтворення людини, перестає бути поетом людського…