Розчулений господар так і звелів зробити; за хвилину з'явився служник у парадній лівреї, несучи на срібній таці хліб, і підніс його ченцеві; той узяв його, подякував і поклав у торбу. Потому, попросивши дозволу піти, він ще раз обійнявся з господарем дому й з усіма, хто стояв неподалік і встиг на мить підступити до нього. Він ледве вирвався від них; йому довелось витримати цілу баталію і в передпокоях, щоб вивільнитися від служників і навіть браві, які цілували кінці його одежі, вірьовку та відлогу; нарешті він видобувся на вулицю; велетенський натовп народу, наче в тріумфі, поніс його на руках і проводжав аж до міських воріт, кудою він вийшов, а тоді попрямував до місця послушництва.

Брат забитого й усі родичі, зібравшися було того дня скуштувати гіркої втіхи від гордощів, натомість були сповнені солодкої радості прощення й добромисності. Товариство, з незвичною для нього щирістю та простодушністю, вело ще якийсь час розмову, до якої ніхто не був готовий, ідучи на зборище. Замість обговорення наслідків мстивої розправи та захвату від свідомості виконаного обов'язку, за тему розмов правила хвала послушникові, примирення, сумирність. І той, хто вп'ятдесяте зібрався був розповісти про те, як його батько, граф Муціо, в знаменитій сутичці зумів напоумити маркіза Станіслао, всім відомого фанфарона, розповів тепер про каяття й дивовижну терпеливість такого собі фра Сімоне, який помер багато років тому. А коли товариство розійшлося, все ще схвильований господар з великим подивом пригадував те, що чув і що говорив сам, і при цьому цідив крізь зуби: «Ну ж бо й диявол оцей чернець (нам доводиться наводити його точні слова), просто-таки диявол! Адже, якби він простояв навколішках іще кілька хвилин, я, чого доброго, став би сам просити у нього прощення за те, що він убив мого брата». У нашій історії достеменно відзначено, що відтоді й надалі цей синьйор зробився не такий лютий і дещо обхідливіший.

Падре Крістофоро йшов дорогою з почуттям розради, що її жодного разу не зазнав після того жахливого дня, спокутуванню якого мало бути присвячене цілісіньке його життя. І приписаного послушникам мовчання він дотримувався непомітно для себе, весь поринулий у роздуми про труди, нестатки та приниження, які він ладен був перетерпіти, аби тільки спокутувати свій гріх. Зупинившись в годину трапези у одного благодійника, він з якоюсь особливою насолодою вкусив хліба прощення, але залишив шматок і сховав його в торбу, щоб зберегти як постійне нагадування.

В наші наміри не входить розповідати історію його монастирського життя, скажемо тільки, що, виконуючи завжди з великим бажанням усі покладені на нього обов'язки, а саме — проповіді і втішення присмертних, він ніколи не обминав нагоди виконати ще два, доброхіть узяті на себе: примирення ворогів та захист пригноблених. В оцій схильності, певним чином, мимовільно виявилися попередні нахили Лодовіко і ледь вловний залишок войовничого запалу, що його жодне смирення і умертвіння плоті не було спроможне загасити до кінця. Його мова була звичайно стримана й смиренна, але коли йшлося про зневажену справедливість, то в ньому відразу пробуджувався його попередній дух, підтримуваний і стримуваний тим величним піднесенням, котре виробилося в нього через постійну звичку виголошувати проповіді; це надавало його мові особливої своєрідності. Вся його постава, як і зовнішній вигляд, свідчили про тривалу боротьбу гарячої, запальної вдачі з упертою волею, що звичайно брала гору, вічно сторожкою й завжди керованою вищими міркуваннями та спонуками. Один із його співбратів і друзів, який добре знав падре Крістофоро, порівняв його із отими надто виразними в початковій своїй формі словами, що їх в скороченому вигляді, із зміною деяких літер, в хвилини розпалених пристрастей вимовляють інші, навіть добре виховані люди, через що ці слова в такому замаскованому вигляді зберігають певну частку своєї первісної виразності.

Коли б яка-небудь невідома бідолашка, опинившися в сумному становищі Лючії, звернулася по допомогу до падре Крістофоро, він і тоді відгукнувся б негайно. А що справа стосувалася Лючії, то він поквапився ще дужче, бо ж давно знав і цінував її чистоту, не раз уже думав про навислу над нею небезпеку і переймався благородним обуренням з приводу отого мерзенного переслідування. Та оскільки він увесь час радив їй нікому нічого не казати, триматися спокійно, то тепер боявся, щоб, бува, його порада не мала якихось сумних наслідків; животворне милосердя, властиве йому ніби від народження, ускладнювалось у даному разі прискіпливою тривогою, яка так часто мучить добрих людей.

Та поки ми розповідали про долю падре Крістофоро, він уже встиг прийти і стати в дверях; обидві жінки, покидавши мотовила, які доти з дзижчанням крутилися в них під руками, підвелися з місця і в один голос сказали: «А-а, падре Крістофоро! Хай благословить вас Господь!»

Падре Крістофоро спинився на порозі й, поглянувши на жінок, відразу зрозумів, що передчуття не обдурило його. Тим-то, злегка відкинувши голову назад, він спитав тоном, який уже передбачав невтішну відповідь:

— Що скажете?

У відповідь Лючія залилася слізьми. Мати почала вибачатися за те, що дочка, мовляв, насміла... Але чернець, підступивши ближче, сів на триногий ослін і урвав її вибачення, звернувшись до Лючії:

— Заспокойтесь, бідна дівчино! А ви,— мовив він до Аньєзе,— розкажіть мені, в чім річ.

Поки бідна жінка намагалась якомога зрозуміліше розповісти йому про своє лихо, чернець знай мінявся на обличчі: він то зводив очі до неба, то тупав ногами. Наприкінці розповіді він затулив обличчя руками й вигукнув:

— Боже милостивий! До яких же пір!..— Але не скінчив фрази й знову, звертаючись до жінок, сказав: — Бідолашки! Послав вам випробування Господь. Бідна Лючія!

— Адже ж ви не кинете нас напризволяще, падре? — спитала, ридаючи, Лючія.

— Кинути вас? — відповів він.— А з яким же обличчям став би я просити в бога чогось для себе, якби кинув вас? В отакому становищі! Та ще коли сам Господь доручає вас мені! Не занепадайте духом. Він вам допоможе, він бачить усе, він може використати й такого незначного чоловіка, як я, щоб зганьбити кого-небудь... Подивимося, подумаємо, що можна зробити.