Десь за годину хлопці побачили, що озеро попереду різко звужується й знов переходить у річку. Ні Джеймі, ані Авасінові не спало на думку зняти вітрило. Власне, озеро так непомітно сполучалося з річкою, течія починалася так повільно й плавно, що хлопці просто не звернули на неї уваги. Радісно збуджені швидкістю, вони скеровували човен за течією, що саме огинала довгий мис.

Коли Авасін своїм веслом завершив поворот, Джеймі, який сидів на носі, раптом застережно скрикнув.

За якусь сотню ярдів попереду річку від берега до берега перетинали страшні пороги. Вода з шаленою люттю зринала з них униз, вируючи й скипаючи між сотнями гострих уламків граніту, що стриміли з піни, мов вістря ножів. Жодного проходу не видно було в цьому хаосі каміння й води. Попереду біснувалося клекотливе пекло, готове розтрощити й розшматувати все, що до нього потрапить!

Підхоплене несамовитою течією, каное опинилося на краю прірви, перш ніж хлопці встигли отямитися.

— Вітрило! — закричав Авасін.

Джеймі не почув його крізь гуркіт води, але, керований інстинктом, він і сам уже вхопився за ковдру й почав смикати її. Спохвату він втратив рівновагу; весло, що правило за щоглу, полетіло за борт, потягнувши за собою й вітрило. Намокла ковдра, діючи як кітва, зразу ж завернула ніс каное, і тепер човен наближався до порогів бортом. Авасін одчайдушно встромляв весло у воду — якби йому пощастило зачепитися ним за який-небудь камінь, він удержав би корму на одному місці, доки каное повернулося б знову носом до порогів. Але зусилля його були марні — весло весь час сковзало, і тепер човен несло бортом уперед до першого ряду гранітних скель.

Нараз Джеймі відчув різкий удар, і в ту ж мить його викинуло за борт — у водоспад. Падаючи, він ударився головою об камінь і втратив свідомість.

Авасінові пощастило більше. Перш ніж каное сплющилося об скелю, мов сірникова коробка під молотком, хлопець встиг вискочити з нього. Кілька секунд він боровся за своє життя, намагаючись утриматися на поверхні над стрічною підводною течією, що засмоктувала його, а тоді, підхоплений потоком, перелетів через пороги і впав у вир під водоспадом, де борсався, аж доки спромігся нарешті звести дух. Потім коловорот поніс його до берeгa, ввергнув у побічну течію і залишив, розпростертого, в тихому плесі, на мілині. Авасін був весь у синцях, з глибоких порізів — слідів гострого каміння — сочилася кров. Але він залишився живий — і при повній свідомості.

Перша думка його була — що з Джеймі? Звівшись на коліна, він оглянув гуркотливу річку й побачив свого друга — той плавав горілиць у плесі. Насилу пересуваючи ноги, що тремтіли й відмовлялися нести його, Авасін увійшов у воду, схопив товариша за волосся й витяг на берег.

Потім, підкоряючись інстинктові самозбереження, який не могла заглушити навіть запаморочлива раптовість аварії, він знов повернувся до річки, туди, де зачепившись за гострий виступ скелі, зависло на самому краю коловороту їхнє розплющене каное. Кожної миті воно могло зірватися й зникнути в бистріні. Але з каное була пов'язана їхня єдина надія на порятунок, на те, що вони виживуть — і Авасін знав це. Хвилі болю й нудоти захльостували хлопця, але він зціпив зуби й знов увійшов у воду.

Течія навалилася на його тремтячі ноги. Простягнувши руку до каное, він втратив рівновагу, та все ж спромігся вхопитись за поламаний планшир човна й підтягнувся до нього всім тілом. А потім почалася нерівна боротьба: скаженій силі річки хлопець міг протипоставити тільки силу своєї волі. Перед очима в Авасіна пливли кола, обважніле, наповнене водою каное вихляло й виривалося в нього з рук, але він уперто, дюйм за дюймом, просувався до берега. Кілька разів він спотикався й падав, і тоді течія підхоплювала його разом із човном і відкидала назад — до краю загибелі. Та щоразу йому щастило в останню мить знайти опору під ногами. Нарешті він почув, як днище каное заскреготало по прибережній ріні. І тоді в голові йому запаморочилося. Він упав уперед, на коліна — і знепритомнів.

Високо в небі над порогами, що поволі огорталися темрявою, ширяв яструб.

Нараз птах склав крила й каменем полетів униз. Він падав, аж доки до спіненої поверхні бистріні залишилась якась сотня ярдів, а тоді знов розпростав крила, розчепірив віялом хвіст і, загальмувавши падіння, плавно перелетів через річку. Його зацікавили дві істоти, що лежали наполовину на березі, а наполовину — у воді. Вони не подавали ознак життя, та щось у їхніх позах стривожило птаха. Роззявивши кривий дзьоб, він пронизливо скрикнув і полетів геть, набираючи висоту, аж доки перетворився на ледь помітну цяточку далеко в небі.

Яструбиний крик пронизав туман забуття, що оповивав свідомість Джеймі. Він ворухнувся. Затремтівши, виповз із крижаної води. Гострий біль різонув праву ногу, коли він зігнув її, підтягуючись на берег. І тут він побачив шалену бистрінь, розчавлене каное — і його охопив жах.

Джеймі спробував був підвестися, але нога заболіла так, наче в неї встромили розжарений ніж, — і він із стогоном повалився на землю і в розпачі закричав:

— Авасіне! Авасіне! Одзовися!

Авасіна від нього відділяла кам'яна брила, і Джеймі не бачив приятеля, хоч той лежав за кілька футів од нього. Крик повернув Авасіна до тями, і він поволі, поточуючись, підвівся, його закривавлене, з розсіченою бровою обличчя з'явилося з-за брили.

— Чого ти горлаєш? — сказав він невдоволено.

А тоді всміхнувся, обійшов, накульгуючи, брилу й став біля Джеймі.

— Чи ти, бува, не вирішив, що я втопився? — запитав він. — Тобі слід було б знати, що я — напівлюдина, напівриба. А ти, видно, напівондатра — пробув під водою так довго, що між пальцями, либонь, перетинки виросли! От шкода тільки нашого старого каное — йому вже більше не плавати по хвилях…

Побачивши, що друг його живий, почувши безтурботний Авасінів голос, Джеймі відчув полегшення. Та згадка про каное відразу ж затьмарила його радість.