Поки хлопці працювали в Затишній Полонині, там теж, звичайно, випадав сніг. Але сонце, освітлюючи захищені схили, ще спроможне було теплом своїм розтоплювати його за короткий час. В тундрі ж лежав глибокий сніг — зима нарешті прийшла туди.

Під час походу до Табору Кам'яного Іглу й назад хлопці намерзлися й намучилися. Вони зітхнули з полегшенням, ступивши знову на вільний од снігу пісок оза.

— Як добре, що ми знайшли цю полонину, — сказав Джеймі. — Страшно подумати, що б ми робили, якби нам довелося зимувати на отій промерзлій рівнині.

— Так, нам пощастило, — відповів Авасін. — Але далі пробувати щастя вже не можна. Зима незабаром прийде і в полонину. Треба скоріше кінчати нашу хату.

З подвійною енергією вони заходилися будувати дах. Працювали майже без перепочинку, щоб не мерзнути. Навіть у захищеному міжгір'ї їм уже почав дошкуляти холод. Їхні незручні, зроблені з ковдр накидки майже не зігрівали їх.

Обійшовши полонину кілька разів, хлопці вишукали з десяток досить тонких стовбурів довжиною приблизно по дванадцять футів. З цих деревин вони зробили крокви з таким розрахунком, щоб спереду й ззаду вони утворювали піддашшя, яке захищало б від негоди сирицеві кріплення на стояках. За їхнім задумом, дах мав бути з схилом назад.

Перш ніж настелити на крокви покрівлю, хлопці присіли до вогнища зігрітися й попоїсти.

Авасін саме збирався підсмажити тонко накраяний оленячий язик, коли несподівана думка так приголомшила його, що він аж упустив сковороду. Різко обернувшись до Джеймі, який попивав лабрадорський чай, він вигукнув:

— Джеймі! А про пічку ми забули?!

Джеймі роззявив рота.

— А мені й на думку не спадало!.. — признався він розгублено. — Видно, я сподівався, що як тільки вона нам стане потрібна, то з'явиться сама собою. То, може, збудуємо камін — з каміння й глини?

Авасін підняв сковороду й поставив її на вогонь.

— Ні, — відказав він. — Такий камін розвалиться, як тільки ми розпалимо в ньому дрова. Єдине, що, по-моєму, ми можемо зробити, — це відкрите вогнище посеред хати, з отвором для диму в даху.

Джеймі з сумнівом похитав головою.

— Боюся, що коли піде дим, то для нас місця не залишиться, — сказав він. — Навіть при великому отворі цей плоский дах збиратиме дим під собою, і він не виходитиме назовні. Ми просто задихнемося — та й по всьому.

Авасін помовчав якусь мить, а тоді промовив:

— А що, як ми зробимо дах не одно-, а двосхилим — гостроверхим? Тоді дим піднімався б попід гребенем до вершини, а там ми залишили б отвір.

Ця пропозиція справила належне враження на Джеймі; Авасін повів далі.

— І ще одне. Нам треба залишити отвори під стінами для допуску свіжого повітря. Коли я був малий, то прожив одну зиму з батьками в наметі, і мати, пригадую, весь час тримала один край намету піднятим, щоб протяг видував дим.

— Уявляю собі, який то був холодний протяг! — відказав Джеймі. — А чому б нам не прорити зназовні тунель, підвівши його до самого вогнища? Тоді у нас не гуляв би вітер по підлозі.

За обідом хлопці обговорювали цю справу в деталях. І нарешті Авасінів досвід і винахідливість Джеймі привели їх до начебто успішного її розв'язання.

По обіді вони відв'язали крокви і перебудували дах, зробивши його гостроверхим.

Наступного ранку Джеймі й Авасін назбирали кілька оберемків верболозу і, рівномірно розподіливши по всьому даху, поприв'язували його поперек кроков. Потім додали шар торфового моху. А вже зверху напнули шкури карібу — так, щоб вони заходили одна на другу, мов куски гонти. Щоб шкури трималися на місці, вони поклали на них зверху ще кілька колод і придавили важкими каменюками. В передній частині даху вони залишили великий круглий отвір, що мав правити за димохід.

Тепер хатина була вже майже готова, і хлопці занесли до неї всі свої речі. Але їм ще залишалося зашпарувати мохом численні щілини в стінках, зробити двері й спорудити вогнище. Поки Авасін займався іншими справами, Джеймі взявся за вогнище. Спочатку він виклав посеред підлоги кам'яне коло діаметром зо три фути й заввишки один фут. Заповнивши його до краю піском, він зверху збудував півколо з поставлених на ребро пласких каменів. Попоходивши схилами полонини, він знайшов два тонких каменя по два фути завдовжки й шість дюймів завширшки. Їх він поклав плиском на півколо, щоб правили за підставку сковороди й чайника.

Після цього Джеймі топірцем прокопав у долівці, канавку, вивів її під стінкою надвір і там продовжив ще на кілька футів. Потім він прикрив канавку кам'яним «дахом», який зверху присипав піском; вийшов тунель з двома відкритими кінцями.

Коли все було готово, Джеймі заніс до хатини оберемок хмизу й гукнув до Авасіна:

— Починаю випробовувати!

Авасін зайшов теж, і вдвох вони втупилися очима в устромлену в хмиз розжарену головешку, яку взяли з багаття, що горіло надворі. Хмиз поволі зайнявся, заклубочився дим… Але замість здійматися вгору й зникати в отворі димоходу, він розпливався по хатині, огортаючи хлопців. Вони почали кашляти, з очей їм заструменіли сльози. Минула хвилина, друга… Хлопці терпіли, скільки могли, та нарешті відчули, що задихаються, і поточуючись вибігли на свіже повітря.