— Гарних ви собі товаришів підбираєте! Нічого не скажеш.

— Які вже є.

— Ну гаразд. А що ж мені оце чинити?

— Не знаю. Він не хоче битися з лицарями. Не хоче крові проливати. Йому хочеться жити собі спокійно у печері, нікого не рухати і щоб його ніхто не рухав.

— Але ж таке не буває! Де хто чув, щоб дракон займався книгами?!

— Ви ще не все знаєте. Він і вірші пише.

— Пресвята діво Маріє, дай мені сили це все перенести! Ви мене у гріб загоните! Я отак із вами ще трохи побалакаю і взагалі з глузду з’їду! Вірші пише… Це ж помислити тіко! Дракон-піїта! Пане Антосю, — гукнув до воєводи, — ви чуєте? Та киньте вже ту ожину, ходіть сюди, бо я сам, бігме, зараз зомлію! Мамцю моя рідна, ото мені клопіт!

— Я можу прочитати.

— Що — вірші? Не треба! Досить з мене і тих новин. Мені свої віршомази вже набридли, а ви ще тут зміїні вірші мені хочете всучити.

— Як хочете. Вірші гарні.

— Пес із ними. Ви мені порадьте лучче, що я маю робити. Як мені добитися, щоби він вийшов на герць?

— Може б, іще й ви з ним перебалакали? Може, якраз… Він добрий.

— Мені його доброта знаєте де? Не хочу казати.

Князь підвівся, обсмикав кунтуш і додав:

— Словом, завтра ополудні заїду до вас. Зрозумійте мене вірно, я нікому не хочу зла. Але дракон має бути убитий. Так, як того вимагають приписи. Так було і так буде. А крім того, донька… За кого її видам?

— Я розумію… Поговорю із ним. Але нічого не обіцяю.

— Гм… Ну, так… Діло делікатне.

— Отож. А завтра приїжджайте… зведу вас.

— Ага, забув спитати. Скільки в нього голів?

— Одна.

— Як — одна?! Всього одна?!

— А ви думали скільки!

— Та це ж неподобство! Та як він посмів?! Ну, ви чули щось подібне, пане Антосю? Одна голова! Курам на сміх! А де ще дві?

— Такий вродився.

— Ну, пішли часи… Уже й дракони порядні перевелися. Не диво, що воно таке глупеньке вдалося.

Пустельник зайшов до печери.

— Агов!

Почувся сухий кашель.

— Я тут, — озвався дракон. — Мене вчора пробували димом викурити. Мало не задихнувся.

— Що ти кажеш? Оце ще мені лицарі! За моїх часів такого не було. Як же ти врятувався?

— Я й сам не знаю. Повз усе далі й далі, дим переслідував мене, аж поки я не зомлів. А коли очуняв, дим уже розсіявся.

— Видно, передумали. Ти знаєш що — є тут одна печера, з якої тебе не те що димом, а й сіркою не викурять. Вона простора, затишна й зовсім не волога. Крім того, має вихід на широку галявину, а та галявина, наче дно колодязя, зі всіх боків оточена високими скелями. А з протилежного боку галявини є ще одна печера, і виходить вона в густелезний ліс. Це якраз для тебе.

— О, я з радістю переселюся туди. Де це?

— Зовсім неподалік. Над самою річкою.

Печера й справді була суха і простора. Вони пройшли її всю і опинилися на галявині, котра буяла соковитою зеленню. Довкола пурхали метелики і кольорові мушки.

— Рай, та й годі, — зрадів дракон. — Повік вам буду вдячний.

— Сподобалося?

— Ще й як! А то сидиш цілими днями в печері — світа білого не бачиш. Уже й верзтися почина казна-що. А тут є де розгулятися.

Посеред галявини світилося голубе око озерця. Дракон тішився, як мала дитина, обнюхував квіти, занурював голову в воду і задоволено пирхав. Потім ліг на траву, випростав лапи й з хрускотом потягся.

«Як йому сказати про князя? — думав пустельник. — З чого почати?»

Сонце висіло над головою золотим яструбком і лило проміння, густе проміння западаючого в сон літа. Пустельник сів на траву і скинув бриля, підставивши сонцю облізлу голову. Лягти й подрімати б, навіщо йому всі оті клопоти? Дракон тепер у безпеці. Сюди ніхто не поткнеться, а як і поткнеться, то завше можна чкурнути в протилежну печеру і перечекати в лісі. Але навіщо такі ускладнення? Дракон може завалити вихід з печери кам’яною брилою.

— Чуєш, ти можеш зачинити вихід з печери на галяву якоюсь каменюкою. Коли треба, будеш її відсовувати.

— Маєте рацію. Я так і зроблю. Не знаю, як вам і віддячити. Скільки для мене зробилисьте!

— Е-е, що там… — помнявся трохи, та врешті випалив: — Був у мене князь…

Усмішка щезла з драконової морди.

— Що він хотів?

— Про тебе розпитував. Я все, як було, розказав.

— А він?

— Злився, що грамоти тебе навчив… Ну і взагалі… Пояснював йому, що ти й без книг зла б не чинив…