Шрифт:
.Зовнішність.
Русява? Чорнява?
Ясно 1— жучок.
А втім, це не важно...
...Очі... ах, ці очі... Я зовсім не роман пишу, а тільки маленьку пісню.
Але треба й про очі.
Очі
— теж жучок.
Іще дивіться на її очі: коли на бузину впаде серпневий промінь — то теж її очі.
А от ніс (для баришень скандал?)... ніс — головка від цвяшка: кирпатенький («Кирпикі» — казали й так, поза очі тільки).
Ну, ще зріст.
Ясно: «кіт у чоботях».
А втім, я зовсім^ не хочу ідеалізувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неї — уривок правди, бо вся правда
— то ціла революція.
Тепер мій читач чекає від мене, мабуть, цікавої зав’язки, цікавої розв’язки, а від «кота в чоботях» — загальновизнаних подвигів, красивих рухів —
— іще багато чого.
Це даремно.
Ми з товаришем Жучком не міщани, красидих рухів у нас не буде:
у товариша Жучка не буде.
За цим звертайтесь до гітарних героїв- гітарних поем.
Товариш Жучок — це тільки «кіт у чоботях» із жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур’янах революції і, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото.».
А яке — ви самі знаєте.
І ТІЛЬКИ.
А зав’язки — розв’язки так від мене й не дочекаєтесь.
Бо зав’язка — Жовтень, а розв’язка — соняшний вік, і до нього йдемо.
Розв’язка в гітарних поетів... От: «Вони поцілувались, кінець», або «О моя Дульсінеє *! Всаджу собі оцей чингал... Умирає...»
Ми з товаришем Жучком цього не знаємо. Правда, подвиги є, але вони не наші...
— А чиї?
— Ви подумайте!
Так от. Це не роман — це тільки маленька пісня, і я її скоро скінчу.
II
В цьому розддлі я оповідаю про неве личкий ПОДВ'И г...
— А чий? Ви подумайт еі.
...Зима, фуга, буруни, іще буруни...
Потяг, залізниця, й рейки, рейки в степ.
На Кубань! На Кубань! На Кубань! Довго паровик борсається в депо: і тут — у депо, і там — у депо...
І тихо в мовчанці стоять снігові станції: може, знову ми будемо бігати сюди розгублені, з запаленими очима, а за холодними станційними будинками завиють вовки на журний холодний семафор.
Але сьогодні ми їдемо на Кубань, бо віримо в свої запалені очі.
— Товаришу Жучок!
Так, і товариш Жучок!
...А чому вона в цьому полку, ви, звичайно, не знаєте й ніколи не взнаєте, бо й я не знаю, а брехати ке хочу: це уривок правди, а вся правда — то ціла революція.
...На кожній станції тільки й чути:
— Козаки! Козаки!
Всюди козаки, всюди бандити.
Тягнеться потяг, як ледачі воли в поле, як ледачі воли з поля.
Степ. Раптом:
— Стоп!
— Що таке?
— Нема палива.
Товариші! Всеросійская кочегарка в опасності!
Д’ех, яблучко, куда котішся,
Попадьош до Краснова 2— не воротішся.
65
З М. Хвильовий
Ой на горі та женці жнуть.
— ...Ей, ви, хохли! Чого завили? Буде панахидити — і так сумно.
...Степ» Фуга, Буруни й буруни.
— ссоЄфто пятой вагон — антірнаціоналы-юй,. ї скажу я тобє, братяц, про народи. Латиш — єфто тіш, смірн-кой народ, мудрай; оврей — тож нічяво. Ходя — катаяць аль тутарін — суварай і вєрнай народ. А вот єфтот хахол — панях Іда: як ізавоя про поля аль про дєвчину — тякай!
...Степ. Фуга. І рейки — рейки.
— Козаки!
— Козаки!
— Де? Що? Як?
— Хто паніку робить? Сволочі!
Вискакують сотні «наганів», «браунінгів», «гвинтівок».
Дехто дивиться з тугою, дехто готує набої, дехто сів на тендер і полетів: паровик одчепився й летить по паливо.
Товаришу Жучок, вам не боязко? Козаки!
Усміхається: в їхнім селі були козаки. О, вона добре знає, що то — козаки. І чогось засмутніла, замислилась.
...Довго білі широкі поля. Довго паровик не приходить. Нарешті прийшов. Тоді знову відходить у дикий і німий степ.
...Від станції до станції, від холодної ночі до холодної ночі.
Палива нема. Коли ніч, тоді тріщать станційні паркани, і тріщать і дивляться з тугою обідрані діряві вагони: