Карк зблід і схопився з канапи. Але не повірив тому, чого хотілось. І було тоскно.

Карк пішов у свою кімнату,. сів біля столу, в якому був браунінг.

Так просидів до трьох годин ночі.

„.Близько вікна пролетіла пташина, гасли зорі. На міській башті загорівся циферблат.

Новелу скінчено...Що? Так, скінчено...

...Велике промислове місто, велике, але не величне: забуло слобожанське народження, забуло слобожанські полки...

...А проте чудові легенди революції теж виростають тут.

Нарешті коментарій і дійові особи:

1. Автор.

2. Читач. , і

Читач. Послухай, шановний авторе, де ж твоє авторське

обличчя?

Автор. Любий мій читачу, це ж Карків щоденник (для того: розкрити природу типа), і тільки зрідка проривався я. Читач. Ну, а хто ж ти, шановний авторе?

Автор. Милий мій читачу, редактор Карк дума<є, що я — рагешіи.

Читач став біля вікна і замислився.

Автор. По-моєму, я виконав своє завдання. Га?

Читач мовчав.

У кімнату влетів запашний вітер.

У далекій кузні співали молотки.

За вікном стояв город у вечоровій задумі. ^

А на горизонті відходило шосе в степову бур’янову безвість.

І

Отже, про глухе слово: Гапка. Гапка — глухо, ми її не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то — глухо.

А от гаптувати — 1це яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом або сріблом.

...А то буває гаптований захід, буває схід, це коли підводиться або лягає заграва.

Гаптований — запашне слово, як буває лан у вересні або трави в сіновалах — трави, коли йде з них дух біляплавневої осоки.

– Гапка — це глухо. Ми її: товариш Жучок.

І личить.

...От вона.

Це тип: «кіт у чоботях»? Знаєте малюнки за дитинства: «кіт у чоботях»? Він дуже комічний. Але він теплий і близький, ж неньчина рука з синьою жилкою, як прозорий вечір у червінцях ОССНИо

«Кіт у чоботях» — це товариш Жучок» От„

А тепер я питаю:

— Відкіля вони вийшли — товариші Жучки? Скільки їх вийшло? Га?

, А пройшли вони з краю в край нашу запашну червінькову револшціЮо Пройшли товариші Жучки, «кіт у чоботях»»

»»»Ах, язнаю: це Жовтнева тайна» Відкіля вони вийшли — це Жовтнева тайна»

„.„Сьогодні в степах кінноти не чути, не бачу й «кота в чоботях»»

Відкіля прийшов, іуди й зник»

„.Зникли,розійшлись по шляхах, по кварталах, по глухих дорогах республіки»

«Кіт у чоботях» — цо муралі революції»

1 сьогодні, коли голубине небо, коли вітер стиха лоскоче мою скроню, в моїй душі васильковий сум»

?

Так! Яхочу проспівати степову бур’янову пісню цим сіреньким муралям» Ядуже хочу, але —

— Яне можу: треба, щоб була пісня пісень, треба, щоб був —

— Гімн»

Тому й васильковий сум: хіба я створю гімн «коту в чоботях», щоб понести цей гімн у глухі нетрі республіки?

Хіба я створю гімн?

От її одіж:

— Блуза, спідничка (зимою стара шинеля), капелюшок,

чоботи» ' _

Блуза колір «хакі», без гудзиків, колір «хакі» — це ж зелений, а вся революція стукає, дзвенить, плужить, утрамбовує по ярках, по бур’янах, біля шахти — де колір «хакі».

> Вся революція без гудзиків, щоб' було просторо, щоб можна розправитись, зітхнути вільно на всі легені, на всі степи, на всі оселі»»»

— На весь світ!

Спідничка теж «хакі», а коли й не так, то все одно так, бо колір з бур’янів давно вже одбився в ній» Так, і спідничка теж «хакі»» Вона трішки подерта спереду, трішки ззаду, трішки по боках»

Але спідньої сорочки не видно, бо революція знає одну гармонію фарб: червіньковий з кольором «хакі», тому й сорочка була зелена — тіні з бур’янів упали на сорочку.

От,

— Капелюшок... а на нім п’ятикутна зоря. Цього досить? А то ще: під капелюшком голена голова — не для моди, а для походу, для простору.

І нарешті —

— чоботи.

Ну, тут ясно:

подивіться на малюнок, той, що за дитинства.

Досить? .

А тепер про її зовнішність, а потім —

— про неї...