Редактор Карк любить сидіти в кімнаті коректорів, а в конторі ні. Тут так тихо, а внизу гуде машина. Голови нахилились над столами. Напруження. Навіть небо працьовито заглядає сюди: світлі-світлі плями на розісланий папір. Думає:

Г :за триста літ така жнапруженість і байдужість до всього, що діється там»

»»»НІумить машина внизу» '

Пішов знову в кабінет» Йому треба писати передмову» Не хочеться» Але він сідає й пише — треба» Потім згадав про губ^трамот, і в голові почало одбивати:

— Руб-трамот!

Потім він пішов додому»

І завтра він ходив додому, і багато днів ходив додому» Дивився: по верхів'ях парку з паровозобудівельного в задумі :заходив десь дим, ішов за димом і думав про дим знову» По дорозі стрічав знайомих» Як от: у чумарці, із стьожкою, він завжди все знає, улесливий, лагідний»

Він каже:

— Хі! Хочете побачити радянський шлюб? Це інтересно» Справжній робітник з тютюнової фабрики» І його батько робітник»

Входять у церкву» Улесливий метушиться, вказує на двох, що біля вівтаря стоять,— шлюб» Запевняє, що це робітник, що батько його робітник. А Карк думає, що улесливий, мабуть, бувший есер, мабуть, бувший есдек 29»

Курить ладан-дим» Церква завжди збирала націю — Кири-ло~Мефодіївські братчики 30, лаври — фортеці» Та от прийшла революція, і закуріло, і не стало церкви, і воскресла церква»

— Христос воскрес із мертвих!»»

Пішов дощ»

До великодніх свят було сіро, холодно, першого (паски святили) заясніло, весело, тепло» 5 другого» Потім знову дощі» Віруючі думали, що це знамення, і Карк сьогодні трішки збентежений: бачив колись комету з хвостом, чогось тепер зелена, біля Оріону»»» Нащо комета? А земля одірветься-таки від сонця й полетить у провалля» І тоді будуть смішні революції й автокефалії. Буде тільки дим» Дим заповнить повітря, і буде первотвір»

. — Христос воскрес із мертвих!»»

У церкві співали мелодії з Леонтовича — кажуть, він загинув химерно однієї зеленої ночі, а це було взимку, а його композиції французькі діти співають, а в нас у церкві, з ладаном» Вийшов із церкви»

Виходило світло, виходило темно, і йшлиза обрій, щоб більше не повернутися» Шуміли трамваї, часом давили людей, а назавтра об’ява:

< Комендант міста наказує...

Колись Карк бачив, як автомобіль задавив велосипедиста. Летіли обидва.

Що думав велосипедист? І уявив: Сиваш 31, тривожна ніч, море і 10 000. Махновщина по Сивашу на тачанках. Трагедія інтелігенції Лівобережної України...

...Нюся. Вона така лагідна, а візерунки нагадують гетьманщину.

Було сумно.

Вечорами сидів з Нюсею або ходив до відомого українського діяча — з боротьбістів 32— з рудою борідкою.

Слухав його плани за те, як утворити нову партію,— викинути «Р» з РКП 33, викинути «У» з КП (б) У 34, утворити єдину КП. Це фантазія, це романтика.

Український діяч ще видавав поганенького журнала й не міг його видавати — самоокупність сувора, а в нім не було німецького духу.

І була лагідність і скорбота в сірих очах, і було м’яке тіло.

Фантазії розцвітали під блакитним небом.

Блакитне небо проточувалось на всі вулиці великого промислового міста.

XI

Зазеленіли міські сади. Виходили няньки й діти, і тут же бліді обличчя з вокзалу — невідомі, невідомо, в невідомість. І хотілось кохати і не хотілось кохати.

Редактор Карк виходив у зоологічний сад і прислухався до неясного шуму, що туманів між дерев.

Тягнуло кудись, а на серці наростало слизьке, наростала злість на всіх. У редакції він не хотів стрічатись. Не говорив із відповідальним. Про що говорити?

Була й на нього злість. Росла. Торік думав: рагепи 6 , а відповідальний ріс, і була вже злість. Образливо було за себе, за руду борідку, за тисячі розкиданих по Україні невідомих і близьких. А відповідальний ріс, знову лаяв інтелігенцію, і хотілось плюнути йому межи очі за його неправду, за його лицемір’я. Годинами стояв біля букініста, а недалеко бандурист набринькував про славу України.

Пішов до Нюсі. Нюся розказувала про козаччину, про боротьбу українського народу за своє визволення.

Тоді він говорив — суворий, ніби з борами говорив:

— Ні, Нюсю, я так не можу. Мені важко. Мене оточують люди, а хто вони? Про ймення замовчують. Я не можу жити, не можу творити. У нас жах — одні продаються, одні — вискакують — темні, невідомі, рагегш. Бувші соціал-демократи метрополії беруть. Соціал-демократи!,, Розумієте — в митрах соціал-демократи. Це — жах. Я не можу. Це — жах.