Той навіть не витер його, а, дивлячись просто на свою жертву, допитувався:

— Чому Браун повинен піти тією ж самою дорогою? Вікс затремтів і сів на табурет.

— Картью вам усе розказав! — простогнав він.

— Ні, — відповів лікар, — але його і ваша поведінка змусила мене замислитись, і я гадаю — ви дещо приховуєте.

— Дайте мені ще грогу, — сказав Вікс. — Краще я сам усе розкажу. Чорт забирай, ми не настільки винні, як може здатись.

Після другої склянки гроту трагічна історія «Летючого шквалу» вперше стала темою розповіді.

Велике щастя, що вислухав цю історію саме лікар. Він зглянувся над цими невдахами і вирішив будь-що врятувати їх.

Він допоміг Віксові і Картью (щойно той опритомнів) дуже ретельно продумати, як їм поводитись у Сан-Франціско. Він видав «Годдедаалю» довідку, що той тяжко хворий, і під прикриттям ночі допоміг Картью вибратись на берег. Він зробив так, що рана Вікса не гоїлась, аби той мав змогу й надалі підписуватись лівою рукою. Він першого ж дня обміняв срібні монети на золоті, значно полегшивши в такий спосіб підозріло важкі скриньки. Він скористався своїм впливом серед молодих моряків і умовив їх, щоб вони мовчали про справжнє ім'я «Годдедааля», аби воно не попало в газети. Крім того, він зробив їм іще важливішу послугу. В нього у Сан-Франціско був друг, мільйонер. Лікар відрекомендував йому Картью, сказав, що цей молодий джентльмен недавно успадкував великий маєток, але хоче, перше ніж це стане відомо всім, виплатити свої борги євреєві-лихварю.

Мільйонер згодився допомогти, і саме за його гроші Беллерс під час аукціону намагався перехопити бриг у синдикате. Спробуйте здогадатися, як звали цього мільйонера. Його звали Дуглас Лонгхерст!

Поки самозвана команда «Летючого шквалу» мала змогу безслідно щезнути і знову стати командою «Багатої нареченої», їм було байдуже, що бриг продадуть і на ньому виявляться сліди злочину. Але як тільки одного з них — Картью — впізнали, становище змінилося. Підуть балачки — і в його історії випливуть суперечності, його спитають: як це він, вийшовши на шхуні з Сіднея, так швидко опинився на борту брига, що йшов з Гонконга? Потім постануть нові запитання, які поступово захоплять і всіх інших членів екіпажу. Тому виник намір попередити можливі ускладнення і викупити бриг на підставну особу, скориставшися несподіваним багатством Картью. За виконання цього плану вони взялись обережно і енергійно. Картью під вигаданим прізвищем найняв квартиру, підшукав повірника (випадково ним виявився Беллерс) і доручив йому купити бриг.

— Яка найбільша сума, сер? — спитав Беллерс.

— Мені потрібен бриг, — відповів Картью, — за ціну я не постою.

— Сказати «будь-яка сума» — це не сказати нічого, — не відступився Беллерс. — Назвіть точну цифру.

— Ну нехай буде п'ятдесят тисяч доларів, коли» вже так, — відповів Картью.

Тим часом капітанові довелося ходити містом, відвідувати консульство, відповідати на перехресні запитання в агентстві Ллойда, придумувати історію загублених квитанцій, підписувати папери лівою рукою і переповідати свої вигадані злигодні всім шкіперам та матросам Сан-Франціско. І щохвилини він ждав, що втрапить в обійми когось із давніх приятелів, і той при всіх назве його Віксом, а можливо, він стрінеться з новим ворогом, який доведе, що він — ніякий не Трент. Сталося друге, але завдяки своїй рішучості капітан викрутився. Було це в консульстві — найбільш непідходящому для таких випадків місці. Він раптом почув, як чийсь грубий голос спитав капітана Трента. Він озирнувся; серце його (вже вкотре!) обірвалось.

— Та ви ж не капітан Трент! — сказав незнайомий, відступивши на крок. — Як це розуміти? Мені сказали, що ви називаєте себе капітаном Трентом… капітаном Джекобом Трентом, якого я знаю з дитинства.

— То ви маєте на увазі мого дядька, що був банкіром у Кардіффі! — відповів Вікс з відчайдушною незворушністю.

— Я вперше чую, що у нього є племінник! — заявив незнайомий.

— Краще пізно, ніж ніколи, — уїдливо кинув Вікс.

— І як там старий почувається? — спитав той.

— Та нівроку! — відповів Вікс, і тут його, на щастя, викликав клерк.

Далі все було гаразд, але вранці, в день аукціону, після розмови з Джімом Вікс знову занепокоївся. На аукціоні він дуже хвилювався, бо знав лише той факт, що Картью спробує купити бриг через свого повірника, але не знав ні особи того повірника, ані інструкцій, які той дістав. Я гадаю, що капітан Вікс не може скаржитись на здоров'я, хоч, судячи з зовнішності, він був схильний до апоплексії. Однак ця хвороба, я певен, йому не загрожує, якщо вже не вхопив його грець під час цього божевільного аукціону, коли старий бриг з дешевеньким вантажем купив на його очах невідомий чоловік за десять тисяч фунтів.

З самого початку вони умовились, що Вікс не буде зустрічатися з Картью, тим паче в його помешканні, щоб ніхто не виявив зв'язку між командою та невідомим покупцем.

Але тепер було не до конспірації, і Вікс вскочив у трамвай, що йшов на Мішін-стріт.

На ґанку він зустрів Картью.

— Швидше, швидше звідси! — мовив той. І коли вже йшли вулицею, додав:

— Це кінець!

— О, то ви вже знаєте, чим кінчився аукціон? — спитав Вікс.

— Аукціон? — вигукнув Картью. — Та я вже й забув про нього!

І він розповів про телефонний дзвінок і голос, який поставив найжахливіше запитання: «Навіщо ви хочете купити «Летючий шквал»?

Цей дзвінок, що прозвучав відразу після неймовірного результату аукціону, міг збаламутити розум самого Еммануїла Канта [99] . Їм здалося, що вже й сама земля знає про них, що не лише вуличним хлопчакам, а й самому камінню бруківки вже відома їхня жахлива таємниця.

Вони думали тільки про втечу. Поділивши між собою прибуток від рейсу «Багатої нареченої», вони сховали гроші в широких поясах, послали свої скриньки за вигаданою адресою до Британської Колумбії й того ж дня, пополудні, виїхали в Лос-Анджелес.