Він одвів Картью на корму і терпляче роз'яснив йому, як треба буде діяти, а потім разом з ним оглянув усі вітрила та браси.

— Думаю, що запам'ятаю, — сказав Картью, — але все це достобіса заплутане.

— Ідіотське оснащення! — погодився капітан. — Понавішували якихось косовиків! А в мене, як на гріх, жодного справжнього матроса! Ех, була б це проста бригантина! Добре, що хоч прохід легкий, маневрувати не доведеться… Спочатку ми пройдемо фордевіндом, поки острів не лишиться у нас під вітром, потім круто змінимо курс проти вітру і підемо лівим галсом на південний схід. Зрозуміло?

— Зрозуміло, — відповів Картью досить похмуро, і обидва ще довго розглядали складне плетиво незнайомого оснащення над головою.

Врешті настав час від теорії переходити до практики. Вітрила спустили, і команда зготувалась піднімати якір. Бакштов перерубали, і вельбот лишився за кормою. Підняли топселі й спенкер, реї забрасопили, потім спенкер повернули до правого борту.

— Якір підняти, містере Картью!

— Якір піднято, сер.

— Поставити клівери!

Команду виконали, але бриг з місця не зрушив.

Вікс, який на шхунах звик покладатись на грот, вирішив скористатися спенкером. Він наказав повернути його проти вітру, потім — за вітром, але бриг і цього разу не зрушив з місця.

— Візьміть цей чортів спенкер на гітови! — побагровівши, заревів Вікс. — Від цієї штуки ніякої користі!

Але тут ошелешеного капітана чекав ще один сюрприз: ледве взяли той спенкер на гітови, як бриг зрушив з місця й пішов за вітром. Віксові здалося, що закони природи для цього судна не чинні; він відчув себе глядачем, якому показують фокуси. Він перестав розуміти, де причина і де наслідок і чого можна очікувати від інших маневрів. Але йому хотілось будь-що зберегти бадьорий дух своєї недосвідченої команди. Його обличчя палало, як смолоскип, але командував він упевненим голосом, тим паче, що тепер бриг зрушив, і капітан подумав, що найважче лишилося позаду.

Поставили марселі, а потім — усі нижні прямі вітрила. Бриг ніби ожив, став набирати ходу, під форштевнем заграла хвиля, над щоглами вище злетіло галасливе птаство.

Перед ним почав поволі відкриватися прохід, а між двома білими бурунами рифів засиніли простори океану. Справа по курсу пропливав низький берег одного з острівців.

Реї забрасопили, спенкер знову повернули до корми, і бриг, спрямований проти вітру, наближався до того місця, де він міг зробити поворот і лівим галсом вийти з лагуни, не лавіруючи.

Підбадьорений успіхом, Вікс сам став за стерно.

Коли бриг набрав швидкості, капітан почав вигукувати команди.

— Готуйсь! Ліво руля!.. На шкотах!.. Грот проти вітру! І нарешті прозвучали фатальні слова:

— Всі на фок, брасопити реї!

Зміна курсу на судні, оснащеному прямими вітрилами, вимагає великого досвіду та вміння блискавично оцінювати ситуацію. Моряк, що звик до прудкої шхуни, на бригу завжди поспішає. Так трапилось і тут. Наказ прозвучав надто рано. Марселі обвисли, і бриг одразу збавив хід. Та навіть тепер, якби вони перекинули стерно на другий борт, можна було б закінчити маневр успішно. Однак Вікс не міг навіть подумати про це — на шхунах такий маневр неможливий.

Вікс спробував зробити поворот фордевінд; для цього маневру місця виявилось мало, і приблизно в сорок хвилин на п'яту бриг «Летючий шквал» сів на коралово-піщану обмілину.

Вікс погано знав судна, оснащені прямими вітрилами, і показав це на ділі. Але він був справжнім моряком і природженим капітаном, тож умів знаходити раду в найбільшій скруті, коли не потрібен великий розум, а досить гострих очей та мужнього серця.

Перше ніж його люди зрозуміли, що сталося, Вікс уже вигукував нові команди; матроси взяли вітрила на гітови й почали робити проміри довкола брига.

— Засіли добре, — зауважив Вікс і наказав спускати шлюпку.

— Зачекайте! — вигукнув Томмі. — Невже ви хочете запрягти нас, аби стягти бриг із мілини?

— Саме так, — відповів Вікс.

— Я й не подумаю братись за такі дурниці, — сказав Томмі. — Я й так уже натомився до смерті.

Насупившись, він рішуче сів на ляду і додав:

— Ви нас посадили на мілину, ви нас з неї і знімайте!

Картью і Вікс перезирнулися.

— Зрозумійте, — сказав Картью, — ми дуже стомлені.

— Починається приплив! — заперечив капітан. — Невже ми не скористаємось припливом?

— Знов дурниці! — огризнувся Томмі. — Припливи будуть і завтра.

— А крім того, — додав Картью, — вітер ущухає, а сонце незабаром сяде. Потемки ми можемо накоїти чортзна-чого.

— Це правда, — погодився Вікс і на якусь мить задумався. — Лиш одного не розумію! — раптом вигукнув він збуджено. — Не розумію, з якого тіста ви зроблені! Я не можу залишатися тут! Погляньте на цей кривавий захід — я не можу залишатися тут!