Тоді я згадав, що мав на борту друга, і, спустившись в каюту, сказав гостям:

— Панове! Я прошу у вас ще кілька хвилин, хоч, боюсь, вони видадуться вам довгими, бо я позбавлю вас співрозмовника. Мені конче треба поговорити з капітаном Нейрсом.

Обидва контрабандисти миттю скочили зі своїх стільців, заявивши, що справа не жде, вони вже досить ризикували, і коли я не візьмуся до неї негайно, вони повернуться на берег.

— Як хочете, панове, — не перечив я, — тим паче, що я вас розумію. Я ще не певен, чи зможу запропонувати вам саме те, що вас цікавить. А якщо й запропоную, то перш за все треба вирішити чимало питань, однак дозвольте запевнити: не в моєму звичаї діяти під дулом пістолета.

— О, містере Додд, повірте, ми не маємо наміру силувати вас! — сказав Фаулер. — Але зважте й на наше становище — воно справді небезпечне. Адже не лише ми бачили вашу шхуну, коли вона обходила Вайманоло.

— Містере Фаулер, але ж і я сам народився не вчора, — зауважив я. — І я хотів би все-таки висловити свою думку. Можливо, я помиляюсь, але ви не переконаєте мене. Якби митники мали намір заскочити нас, вони вже були б тут. Іншими словами, хтось використовує свій вплив, і гадаю, я не помилюсь, коли скажу, що ім'я цього благодійника — Фаулер.

Вони обидва голосно розсміялись, і коли я поставив на стіл ще одну пляшку шампанського, подарованого Лонгхерстом Джімові, гості без заперечень відпустили мене з капітаном на палубу.

Я простяг Нейрсові листи, і він швидко їх переглянув.

— А тепер, капітане, — сказав я, — мене цікавить ваша думка: що все це означає?

— Листи підказують, — відповів капітан, — що вам треба повністю покластися на Спіді, — віддати йому всю виручку, а самому тримати язик за зубами. Було б добре, якби ви й мені не показували цих листів, — невесело сказав він. — Гроші з брига плюс виторг за опій складуть чималу суму, і втаїти її…

— Себто, якщо я на це зважуся.

— Саме так. Якщо ви на це зважитесь.

— А які є за і проти?

— По-перше, тюрма. Та навіть якщо ви уникнете її, на душі вам лежатиме камінь. Сума досить значна, й це може накликати чималі прикрощі, та все ж це не настільки великі гроші, щоб бути підставою для виправдання. Людина, що продає своє сумління менше, ніж за шестизначну цифру, падає у власних очах. Принаймні так вважаю я. Заради мільйона ще можна б ризикнути. Та й то — після цього спокійно не спатимеш… А тут іще й цей Спіді! Ви його добре знаєте?

— Та так… — здвигнув я плечима.

— Ну, то він може накивати п'ятами, прихопивши з собою весь капітал, — провадив Нейрс, — а якщо й ні, то вам, либонь, доведеться поїти й годувати його, поки й вашого віку. Для мене це було б занадто. Звісно, вам треба думати й про містера Пінкертона: адже він завжди був вашим добрим другом, він вам допомагав, як міг, еге ж?

— Саме так! — вигукнув я. — Мені важко навіть пояснити вам, в якому я боргу перед ним.

— Оце вже важливо, — мовив капітан. — Якби йшлося тільки про гроші, я сказав би, що це не та сума; проте доводиться поступатися своїми принципами, коли справа стосується друзів — достойних друзів, маю на увазі. Ваш Пінкертон зараз хворий і переляканий на смерть — довідка лікаря не залишає щодо цього жодних сумнівів. Тож уявіть собі, що буде з вами, на разі він помре! Тоді вся відповідальність за втаєну суму впаде на вас. Вам треба певно усвідомити ситуацію, в якій ви опинилися, а вона зводиться ось до чого: «Мій друг Пінкертон може потрапити на той світ, а я можу потрапити в тюрму. Чого я боюсь менше?»

— Не зовсім так, — заперечив я. — Доводиться вибирати між тим, що чесно й що нечесно.

— Не знаю, не знаю, — відповів Нейрс. — Мені здається, ви так не думали, коли бралися за контрабанду опію…

— Маєте слушність, — погодився я, — хоч мені й соромно зізнатись у цьому.

— А проте, — вів далі Нейрс, — ви на відчай душі кинулися в контрабанду опію, і я хоч-не-хоч вислухав чимало нарікань, коли цього товару виявилось без лишку. Чи, може, ви діяли за вказівкою компаньйона? Може, він не бачить великої різниці між утаюванням капіталу й контрабандою?

— Ви вгадали: так воно й є! — вигукнув я. — Та я й сам, хоч і відчуваю різницю, не годен пояснити, в чому вона.

— Це звичайна річ, — повчально мовив Нейрс. — Що кому до вподоби. Але подумайте ось про що: як усе це сприйме ваш друг? Ви відмовляєте йому в послузі, а самі опиняєтесь на коні; ви розчаровуєте його, та ще й мало не намилюєте йому шию. Це вже занадто. Повірте, містере Додд, ніяка дружба такого не витримає. Вам треба або стати на точку зору вашого друга, або ж розірвати із ним стосунки й діяти самостійно.