— Ось побачиш! — стояв на своєму Джім. — Тепер уже я вирушу сам і візьму з собою Меймі. Лонгхерст не відмовить мені в сумі, достатній для того, щоб зафрахтувати шхуну. А ти чекатимеш мене тут, поки я обнишпорю судно.

— Ти не зможеш обнишпорити його! — вигукнув я. — Ми його спалили.

— Спалили? — вражено перепитала Меймі, схопившись із стільця, на якому вона сиділа склавши руки і спокійно прислухаючись до нашої розмови.

Запала тривожна мовчанка.

— Пробач, Лаудене, — обізвався нарешті Джім, — але на біса ви його спалили?

— Нейрс вирішив, що так буде краще.

— Це, мабуть, найдивніше з усього, що ми тут почули, — зауважила Меймі.

— Справді, Лаудене, це якось несподівано, — докинув Джім, — і навіть кінець кінцем безглуздо. Навіщо тобі… навіщо було Нейрсові палити судно?

— Не знаю. А яке це має значення? Адже ми зняли з нього все, що можна було зняти.

— Отут ти й помиляєшся! — вигукнув Джім. — Я не сумніваюсь: ви недогледіли головного.

— А чому ви так упевнені, що на ньому нічого не лишилося? — спитала Меймі.

__ Ну як мені це пояснити! — я був у розпачі. — Ми оглянули кожну щілину і впевнилися, що ніде нема ніякої схованки. Це все, що я можу сказати.

__ Я дедалі більше переконуюсь… — мовила Меймі багатозначно.

Джім поквапився втрутитись:

— Єдиного я не розумію, Лаудене: невже ти не збагнув, що вся ця історія з бригом дуже дивна? Чому вона не вразила тебе так, як мене?

— Е, що тепер говорити! — вигукнула Меймі, підвівшись. — Містер Додд не збирається відкривати нам, ні що він думає, ні що він знає…

— Меймі! — обурено перепинив її Джім.

— Нащо тобі жаліти його, Джеймсе? Адже йому тебе не жаль! — не вгавала Меймі. — Як бачиш, він цього й не заперечує. І він не вперше виявляє таку стриманість! Чи ти забув, що він знав адресу Діксона, але сказав про це, коли той уже здимів?

Джім благально глянув на мене — ми вже всі троє стояли.

— Лаудене, ти бачиш, Меймі щось здалося, і для цього є певні підстави. Тут і справді є дивні моменти — навіть я, чоловік бувалий, нічого не розумію. Прошу тебе, Лаудене, поясни нам усе.

— Так мені й треба, — сказав я. — Я мав бути відвертим з тобою. Я мав би відразу сказати тобі, що пообіцяв не все розголошувати, і попросити тебе довіритись мені. Усе це я роблю тепер. Так, із бригом пов'язані ще деякі обставини, але нас вони не стосуються, і я мушу мовчати — я дав слово честі. Повір мені і пробач.

— Можливо, я безголова, містере Додд, — мовила Меймі з лиховісною люб'язністю, — але мені здавалось, що ви пішли в це плавання як представник мого чоловіка і на гроші мого чоловіка. Тепер ви твердите, що дали слово честі. Але мені здавалося, що найперше ви були зв'язані словом з Джеймсом!.. Ви запевняєте, що це нас не стосується. Але ми збанкрутували, мій чоловік хворий, і нас не можуть не стосуватись обставини, що забрали у нас наші гроші й змусили нашого представника повернутись до нас з порожніми руками. Ви просите, аби ми вам повірили, і, либонь, не розумієте, що ми задумуємось над тим, чи не занадто довірялись вам у минулому.

— Я не вас просив повірити мені, а Джіма, — відповів я, — він мене знає.

— Ви гадаєте, що можете крутити Джеймсом, як самі схочете? Ви розраховуєте на його прихильність, чи не так? А зі мною, ви вважаєте, можна не рахуватись? — наступала Меймі. — День нашого одруження був для вас нещасливим днем — я ж не сліпа… Команда зникає. Бриг продається за шалені гроші. Ви знаєте адресу цієї людини і замовчуєте її. Ви не знаходите того, по що вас послано, і все ж спалюєте судно. А тепер, коли ми зажадали пояснень, виявляється: ви дали слово честі, що будете мовчати! Але я такого слова не давала, і я не буду мовчки дивитись, як мого хворого й збанкрутілого чоловіка продає його дуже вихований друг. Вам доведеться вислухати всю правду до кінця. Містере Додд, вас підкупили, і ви продалися!

— Меймі, — благально мовив Джім, — не треба про це! Ти ж б'єш по мені — а це мені боляче! Ти не знаєш, ти не розумієшся на таких речах. Та якби не Лауден, я сьогодні не міг би дивитися тобі в вічі. Він урятував мою честь. — Я вже не раз чула такі балачки, — відповіла Меймі. — Ти простодушний дурник, за це я тебе й люблю. Але я мислю тверезо, мене не піддуриш, я бачу все лицемірство цього крутія. Сьогодні він прийшов сюди й заявив, що шукатиме роботу… Він, бачте, ділитиметься з нами своїми тяжко заробленими грошима, поки ти поправиш своє здоров'я. Яка облудність! Мене за печінки бере! Зароблені ним гроші! Частка зароблених ним грошей! Аякже! Це була б подачка тобі, Джіме, й уся твоя частка з «Летючого шквалу», а ти ж чорно робив на нього, коли він старцював на вулицях Парижа. Ми обійдемось без вашої милостині! Слава богу, я сама можу працювати для свого чоловіка. Ось бачиш, що значить робити послугу джентльменові: він дозволив тобі підібрати його, коли жив у злигоднях, він сидів собі згорнувши руки й дозволяючи тобі чистити йому черевики — і посміювався з тебе! — Вона повернулась до мене. — Так, ви завжди глузували з мого Джеймса, ви завжди в глибині душі вважали його гіршим за себе, і ви це знаєте! — Вона знов обернулася до Джіма: — А тепер, коли він забагатів… Так, ви забагатіли! Спробуйте заперечувати! Спробуйте поглянути мені в очі й сказати, що ви не забагатіли… що ви не присвоїли наші гроші, гроші мого чоловіка!